Про потреби українського населення Львова. Що писало “Діло” 28-29 березня 1929 року

28 березня 2021 Львів, РетроДіло
Share Button
ьвівська ратуша. Поштова листівка. https://lviv-tourist.info/
Передруковуємо промову отця Д. Лопатинського (1866 – 1951) під час бюджетної дискусії у Львівській міській раді 1929 р. Д. Лопатинський – парох Успенської Церкви, депутат Львівської міської ради, голова видавничої спілки «Діло». На разі лише зауважу, що упродовж 1896 – 1918 рр. українське населення міста не було представлене у міській раді взагалі. А от після проголошення незалежності Польщі ситуація змінилася – як це не парадоксально. Тож український клуб Львівської міської ради – незоране поле для історичних досліджень!

В понеділок 25 ц. м. у бюджетовій дебаті на пленумі Міської ради Львова виголосив довшу промову представник Українського Клюбу о. Дамян Лопатинський. Наводимо з тої промови найважнійші місця.

Найбільше пекучі потреби мешканців міста, бо потреби освіти, культури, публичного здоровля й суспільної опіки, які управа міста повинна якнайстаранніше заспокоювати, не найшли в цім бюджеті заспокоєння в такій мірі, в якій повинні були найти. А тим паче, не найшли в ньому заспокоєння потреби мешканців українців. На українські ціли находимо в цьогорічному бюджеті всього дві позиції, а це в розділі суспільної опіки 5 000 зол. на Українську захоронку і в розділі публичного здоровля 5 000 зол. на Народну Лічницю. Коли б хтось посторонній, що не знає чисельних відносин нашого міста, взяв до рук прелімінар бюджету міста на р. 1929-30 і побачив у ньому лише дві позиції, що відносяться до потреб українського населення, то прийшов би до висновку, що або число українського населення в цьому місті є таке мале й незначне, що заспокоювати потреби його на полі освіти, культури, суспільної опіки й публичного здоровля вищими бюджетовими цифрами й численнішими позиціями не слід, або що це населення, хоч і становить якусь поважнішу частину мешканців міста, не має майже ніяких установ і інституцій, які б працювали на цих ділянках та заслуговували на поміч у своїй праці з громадських фондів.

Що так воно не є, не потребую про це нікого переконувати. І число українського населення і численні українські установи й інституції на полі освіти, культури, суспільної опіки і публичного здоровля, що розвивають дуже благородну й корисну діяльність як серед українського населення, так і серед загалу мешканців Львова, ясно і виразно говорять, що потреби українського населення не найшли в цьогорічному бюджеті такого узгляднення, на яке заслугують, навіть коли мати на оці ощадність та обережність управи в видатках.

Для ствердження цього факту позволю собі навести кілька дат. І так, для Української Захоронки вставлено в бюджеті 5 000 зол. Це товариство удержує в місті на передмістях десятки захоронок. В минулому році мало в цих захоронках під проводом фахових учительок 405 дітей опіку і дворазовий харч щодня. А що діти в цих захоронках – це діти найбіднішого населення, то ввесь тягар удержання їх паде на це товариство. При тих коштах, яких треба на удержання й ведення десятьох захоронок, субвенція в сумі 5 000 зол. не стоїть у ніякому відношенні до них.

Другою українською інституцією, що найшлася в цього річному бюджеті, є Народна Лічниця. Їй також призначено 5 000 зол. субвенції. Це є інституція, основана українським громадянством і вдержувана його жертвами. Є вона характеру більше загального. В минулому році уділено хорим 20 435 лікарських порад, переведено 385 операцій, закуплено кремінну лямпу й замовлено апарат Рентгена. Між хорими, що шукали помочи у своїх недугах в Н. Л., було 61 проц. українців, 28 проц. поляків, 9 і пів проц. жидів і пів інших народностей. Досі Н. Л. вела амбуляторійне лічення, одначе має намір поширити свою діяльність і розпочати будову шпиталю. Пляни шпиталю на поміщення 50 хорих внесено вже до міського будівельного уряду до затвердження, числа й факти про діяльність Н. Л. не кажуть самі собою, що ця субвенція, яку поставлено в бюджеті, є рішуче занизька. Українське населення, що своєю жертвенністю удержує, крім цих двох узгляднених у бюджеті установ, ще багато інших товариств та інституцій, що на терені міста й серед його мешканців розвивають живу й корисну діяльність, має право домагатися, аби потреби бодай цих двох установ були узгляднені у вищій мірі.

Поза тими двома позиціями, що відносяться до потреб українського населення, нема в бюджеті ні одної більше! А чейже повинно б їх бути значно більше. І не піднесло б це поважно видатків у бюджеті і не було б ніяким тягарем для міста, а зате було б доказом, що й потреби українського населення найшли як у Вис. Ради, так і в управі міста більше зрозуміння. Для прикладу вкажу, що для воєвідського комітету помочи для польської академічної молоді признано 15 000 субвенції. А що дістало українське студенство? Є у нас т-во «Прихильників освіти», яке ведуть передові й найповажніші одиниці нашої суспільности, що має на ціли нести поміч академічній молоді. На жаль, його потреб не узгляднено зовсім у бюджеті, хоч число української академічної молоді у Львові є значне і хоч є богато таких українських студентів, що потребують конче помочи. Подібних прикладів міг би я навести значно більше. В цьогорічнім бюджеті вставлено квоту на три нагороди міста Львова, а саме на літературну, наукову і природничу, по 7 500 зл. Не обтяжило б це певно міського бюджету, як місто визначило б якусь квоту на нагороду в працю в українській мові, прим., з історії старинного Львова, або за найкращу українську літературну річ.

Хотячи бути справедливим, мушу піднести і цю обставину, що з субвенцій і дотацій, призначених бюджетом на загально комісіям для освіти й культури та суспільної опіки до розділу, комісії ці признають і українським установам ріжні підмоги. Одначе з огляду на те, що число установ польських, українських і жидівських є у Львові дуже високе, підмоги, признавані українським установам, є дрібні, просто мінімальні. Українське населення, яке поносить немалі міські тягарі, платить податки, бере участь у розвою міста й у заспокоюванні його потреб, повинно мати те почування, що його культурно-освітні й соціяльні потреби заспокоюють нарівні з потребами горожан інших народностей. А вислів цьому має дати саме міський бюджет.

Доказом легкого, побіжного і поверхового розуміння обов’язку щодо заспокоювання потреб українського населення В. Радою є справа, яка вправді не має свого цифрового висказу в бюджеті, але є мовби ілюстрацією цього розуміння. Вже рік минає, як наш Український Клюб поставив у цій раді внесення допустити вживання української мови до нарад у Раді. Це внесення звернено на реґулямінову дорогу і воно спочиває в дотичній комісії донині. Коли один з наших попередників у Раді ставив те саме домагання, питав його один з визначних членів тодішньої Ради і член теперішньої ради: «Чому не поставите відповідного внесення?» Ми внесення поставили і чекаємо вже хіба аж надто довго на його полагоду. Тому звертаюсь ось тим ще раз до п. комісаря, щоби звелів видобути це наше внесення з-під пороху маґістратських актів. Дальшу проволоку у полагодженні нашого внесення і домагань, в ньому оголошених, ми були б приневолені вважати легковаженням цей важної для нас справи і актом непримиримости супроти українського населення міста.

Також бажали б ми, щоб всі урядовці й функціонери міських заведень поводились з українськими сторонами поправно і ввічливо. Дійшов до нашого відома в останні дні один з богатьох фактів, що один кондуктор електричної міської залізниці на домагання учениць в українській мові видати їм пересідку заявив, що не розуміє. І хоч приявний тоді у возі професор державного заведеня переповів кондукторови по-польськи, чого бажають ці учениці, кондуктор велів ученицям висідати, а коли вони цього не могли зробити, бо ж спішилися до школи на годину, закликав поліцая і той списав на домагання кондуктора протокол з ними. Вже стоячи на становищі інтересу цього міського підприємства, не можна толерувати таких ненормальних явищ. А тим паче не можна допустити, щоб міський функціонер поводився так грубо супроти сторін української народности.

Ще мушу кількома словами торкнутися справи театру, наш Клюб голосував за виарендуванням міських театрів головно з тих мотивів, що вважав аренду одиноким способом на обмеження, зглядно на устійнення квоти видатків на театри. Коли ж п. референт заявляє, що треба буде квоту 854 000 зол., яку тепер заряд міста має видавати на театр, значно збільшити, то ми думаємо, що треба стерегтися переступлення квоти, означеної в бюджеті. А при цій справі мушу піднести цю прикру для нас обставину, що коли В. рада має на польський театр до річної розпорядности один міліон злотих, то прохання нашої театральної кооперативи уділити українському театрови у Львові допомогу у висоті 20 000 зол. не найшло ніякого послуху! А чей же при добрій волі можна було це дуже легко зробити беез обтяження міського бюджету.

Іменем Українського Клюбу заявляю, що ми, члени того ж Клюбу, голосуватимемо все ж таки за бюджетом, бо маємо надію, що в слідуючім бюджеті наші оправдані домагання й потреби будуть узгляднені у видатнішій і більшій мірі. Не ставлю поправок, бо не хочу тепер, після уложення бюджету, захитувати його рівновагу. Одначе застерігаю собі, що коли б яка-небудь поправка у видатках буде принята і зроблена в цьому бюджеті, то я іменем нашого Клюбу зголошу відповідні поправки щодо поставлених в ньому квот на українські ціли, як також поставлю внесення ухвалити деякі нові позиції на заспокоєння найпекучіших потреб українського населення міста Львова.

З міської ради у Львові. Промова члена Ради о. Дамяна Лопатинського про потреби українського населення у Львові // Діло, 28 – 29 березня 1929

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі