Там, де виробляють львівське пиво. Ретро

15 квітня 2021 Львів, РетроДіло
Share Button
Рекламний плакат львівського пива, https://www.naszeszlaki.pl/
Що писало «Діло» 15 квітня 1932 р.

У книжці Славомира Єнджеєвського „Jeszcze jedna bombka eksportowego. Piwo we Lwowie 1840 – 1939” (Краків, 2018) зустрів інформацію про спеціальне запрошення адміністрації львівського бровару для українських журналістів. Про належну увагу до такого запрошення свідчить факт, що делегацію очолив Василь Мудрий – шеф-редактор «Діла» і взагалі людина троха зверхня (1935 – 1939 – віце-маршал Польського сейму). Відтак у «Ділі» з’явилася публікація про львівське пиво ось такого змісту.

На запросини управи «Львівського Акційного Товариства Броварів» відвідали на днях представники львівської української преси великанський бровар того Товариства при вул. Клепарівській, 18. Участь у тій екскурсії взяло кільканадцять українських журналістів, які під фаховим проводом інж. Ебера оглянули ціле те підприємство, користаючи з цінних, вельми повчаючих пояснень згаданого провідника.

«Львівські Броварі» основані 1898 р. з акційним капіталом у сумі 4 міліонів зол. і капіталом резервним у сумі 2.600.000 зол. Підприємство це займає 25 моргів, на яких побудовано 5 груп фабричних будинків. (Крім цього, т-во має бровари на Погулянці і при вул. Янівській). Річно може т-во випродукувати 300.000 гектолітрів пива, на що зуживає 500 вагонів вугілля і 100 вагонів газового олію. Т-во має також власну механічну фабрику бочок. Всі фази продукції пива, яка відбувається там при помочі наймодерніших уладжень і машин в умовинах наскрізь гігієнічних, оглядали ми всі з найбільшою цікавістю. Робітників наймає тепер Т-во понад 500, урядовців до 50. На увагу заслуговує факт, стверджений нами поза всякий сумнів, що між працівниками Т-ва дуже поважний відсоток становлять українці.

Після оглядин величезного підприємства відбулося скромне приняття, на якому повитав представників української преси інж. Ебер. Відповідав ред. Мудрий, що подякував йому в імени усіх учасників за супровід по всіх фабричних будинках і салях та за незвичайно цікаві і повчаючі пояснення.

****

А тепер декілька коментарів. У міжвоєнний період «Львівське Акційне Товариство Броварів» дедалі більше приділяло уваги рекламі, використовуючи навіть такі методи, як закупівля машинових крісів для армії (!), не те що організація корпоративних екскурсій і застіль для колективів більших підприємств і громадських організацій.

У березні 1933 р. робітники броварні закликали до бойкоту львівського пива в зв’язку з рішенням дирекції зменшити зарплатню персоналу на 22% (у зв’язку з економічною кризою). Бойкот підтримали чимало робітничих організацій, в тому числі єврейські та українські. А селянський соціалістичний «Dziennik Ludowy» тоді глузував, що дирекція бровару організовувала в себе гучні банкети під час бойкоту: гості пили не пиво, а дорогі коньяки, одна фляшка якого рівнялася шеститижневій зарплаті робітника броварні! «Від часу оголошення бойкоту львівського пива дирекція бровару влаштовує в себе прийняття, – читаємо в «DziennikLudow-ому». – І так: приймали реставраторів, яким з тої оказії пригадали, які жертви бровар поклав для них і які повинні бути їх обов’язки тепер для дирекції бровару, при тому пили коньяки (без львівського пива). Одна фляшка коштувала стільки, що один робітник броварні при сучасних оплатах заробив би таку суму за 6 з половиною тижнів. Останнє прийняття (а може, й не останнє) було організовано для «комісії», про яку пишемо на початку, а перекус і смаколики привезли кіньми з міста. І коли то все діялося, зімліло двох робітників при праці з голоду і треба було більше часу, щоб їх повернути до притомності. Швидкої допомоги п. дир. Шафф не забажав викликати, аби не вийшло то поза терен фабричний, що люди мліють з голоду біля верстату праці». Натомість директор броварні Арнольд Шнайдер дістав від спілки 16-кімнатне помешкання і новесеньке американське авто за 8 000 долярів.

Тим не менше молоді люди краще знаються на всіляких креативних штучках і, хоч заощаджувало на робітниках, на рекламу грошей не шкодувало. А директору Шаффу («пухнюткий, гладзюткий, рожевюткий і слодзюткий, молодий і елєгантський директор з зарплатою 4. 000», – іронізував «Dziennik Ludowy», було тоді аж тридцять.

Так що «Діло», можливо, злукавило, коли писало про «скромне» прийняття для українських журналістів 15 квітня 1932 р. Швидше за все, не таке вже й «скромне»….

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі