Українська преса в 1924 році. Про що писало «Діло» 21 вересня 1924 р.

21 вересня 2020 РетроДіло
Share Button
Фото: ІП Діло
Цікаві спостереження відомого бібліографа Івана Калиновича (1885 – 1927) над статистикою української преси. На Радянській Україні – 125 періодиків, у Польщі – 54 часописи і журнали (з них 35 у Львові), Закарпаття – 22 і на Буковині – аж 2!

Призбируючи матеріали для бібліографічного реєстру нашої преси за біжучий рік, вдалося перевести статистичне зіставлення української преси за р. 1924 (до дня 31 липня).

По нашим відомостям на цілій земській кулі виходить цього року 272 українських часописів й журналів, в тому: 200 періодичних видань в українській мові; 67 часописів на російській і українській, 1 в німецькій і 1 на есперантській. Коли поділити всю нашу сьогоднішню пресу по території і державам, де вона виходить, то на українських землях під Польщею виходило 54 часописів і журналів (з того числа у Львові – 35; по інших містах Галичини – 10 і на Волині і Холмщині – 9). На Радянській Україні було 125 органів (в тому числі у Київі 35; в Харкові 59 і по инших городах Наддніпрянської України – 31). На Прикарпатській Україні виходило 22 і на Буковині 2 – разом 203 на етнографічних землях України. Поза її межами виходило: в Польщі – 4; в Чехії – 11; в Австрії – 5; в Німеччині – 6; разом на європейськім континенті 229. В Америці було українських часописів 43 (з того в Бразилії 1; в З’єдинених Державах – 23 і в Канаді – 19).

На загальне число 272 періодичних було 24 щоденники: 3 у Львові, 4 у Київі, 7 у Харкові, 7 по инших містах Наддніпрянської України; 2 в З’єдинених Державах і 1 в Канаді; 80 тижневиків, 27 двотижневиків, 109 місячників (в тому 57 на Наддніпрянській Україні), 7 трьохмісячників і 25 більш-менш періодичних видань.

По свойому змістові можна поділити українську пресу ось так: 1) політично-суспільних часописів 107 (з того 20 на українських землях по сей бік і 35 по той бік Збруча); 2) популярно-освітніх журналів 25; 3) професійних органів 21; 4) кооперативної преси 13; 5) господарсько-економічних тижневиків та місячників 14; 6) пластових органів 4; 7) діточих місячників 7; 8) студентських 11; 9) педагогічно-учительських журналів 13; 10) театрально-мистецьких видань 7; 11) гумористично-сатиричних письм 5; 12) релігійно-моральних часописів 10; 13) технічно-фахових 6; 14) літературно-науково-суспільних журналів 11 (в тому 2 галицькі, 5 Радянської України  і 4 видаваних в Америці і 15) наукових журналів по українознавству 18 (з того 5 у Галичині, 9 на Радянській Україні і 2 в Чехії).

Беручи процентово – найбільше виходить українських політичних часописів поза границями України (де знаходять собі волю слова) іменно на вільній землі Вашінґтона 70 проц. (в З’єдинених Державах – 16 на загальне число 23 часописів) і в Канаді – 53 проц. (себто 10 українських політичних часописів на загальне число 19), вкінці 44 проц. на Закарпатській Україні (зі загального числа 22 видаваних часописів).

Це явище цілком зрозуміле, коли зважиться, що якою «опікою» оточує українську пресу польська й румунська цензура. Ще досаднійше ілюструє цю політичну неволю – факт, що під Польщею й Румунією нема ні одного гумористичного часопису, бо де панують цензурні відносини і тп., там місця немає для сміху та жарту.

Переслідування польською владою українського шкільництва й дітвори – знаходить свій наглядний вислів в пресі, якої на українських землях під Польщею як би зовсім не було, коли не рахувати одинокого педагогічно-теоретичного місячника («Учитель», що виходить у Львові) і 5 діточих й пластових журнальчиків (в тому 2 писаних на шапірографі! [механічний пристрій для розмноження тестів без друкарськоо набору в домашніх умовах – І. Ч.]). Вже поза Бескидом, в сумежній нам Закарпатській Україні, на загальне число 22 українських часописів виходить 8 дидактично-педагогічних органів і 5 діточих журналів. Зрозуміли значіння німецької половиці: «Wer des Schule ist, hat das Land” [Кого школа, того й земля – І. Ч.] також на Радянській Україні, де по нашим відомостям видається 9 педагогічних журналів і стільки ж діточих часописів (докладно 8) в українській мові.

Не звертає наше громадянство в Галичині належної уваги на економічну незалежність свого життя – про що вимовно свідчить кооперативно-господарська преса, котрої налічуємо під Польщею – 3 часописи (на загальне число 54), себто 2 ½ проц., між тим коли на Наддніпрянській Україні маємо 20 кооперативних органів (15 тижневиків), значить 16 проц. Так само виявляє нашу галицько-волинську незорганізованість комплєтна недостача професійних органів преси, де український міський пролетаріат не має жодного професійно-станового часопису. І так на всіх економічних і культурних ділянках нашого життя. Можна б дечого другого довести з мови німих цифр статистичного зіставлення української преси (як наприклад невідрадне явище, що в Галичині тільки один Перемишль має свій політичний орган), що у нас брак фахових часописів для сільськогосподарського промислу, торговлі, брак жіночих часописів і журналів і тп., і тп., але боїмося надто поширити рамці цієї замітки й забирати (без хісна для справи, яку боронимо) місце в одинокому тепер на всю Наддністрянську Україну – щоденнику «Діло».

Іван Калинович

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі