Як у Брюховичах з’явилася і зникла каплиця серед лісу

Богдан Скаврон | 25 жовтня 2020 Львів, РетроДіло
Share Button
Наприкінці ХІХ століття, коли міська влада Львова надала можливість заможним львів’янам збудувати собі вілли в приміському селі Брюховичах, розвиток цієї рекреаційної зони гальмувався багатьма проблемними моментами – починаючи від труднощів із добиранням до побутової необлаштованості.

Однією з тутешніх незручностей була відсутність храмової споруди, куди по неділях та у свята могли б приходити на богослужіння порядні та набожні львівські курортники. Найближчий дерев’яний костелик, збудований у 1850-х роках, був розташований у селі, куди новоселам брюховицького курорту потрібно було ще півгодини добиратися пішки.

Ще один храм — костел отців домініканців — був ще далі, у сусідніх Бірках. Тоді тут не було навіть власного ксьондза – відправляти месу до невеличкої брюховицької церковці приїжджав священик-вікарій із Рясне Польського, до парафії якого Брюховичі належали до 1918 року.

Зрештою, львівський магістрат, коли виділив земельну ділянку поблизу залізничної станції під забудову віллами та облаштування парку, передбачив також спорудження на цій території нової дерев’яної каплички.

Її будівництво, яке розпочалося у 1892 році, стало одним з перших реалізованих проектів Товариства власників нерухомості у Брюховичах, яке заснували перші поселенці – Юліан Абрисовський, Олександр Беніцький, Ігнацій Дрекслер, Антоній Ендерс, Ігнацій Вінарж та Адольф Муссіль. Місце для спорудження цього храму для курортників вибрали в центральній частині виділеної ділянки, куди проклали від Головної алеї (тепер – вулиця Курортна) вулицю Костельну, яка впиралася в площу посеред лісу, неподалік теперішнього дитячого садка “Ластівка”.

Проект будівництва каплички замовили відомому львівському фахівцеві, декану архітектурного факультету Львівської політехніки Густаву Бізанцу. Висока кваліфікація професора Бізанца дозволяла йому входити до фахових екзаменаційних комісій поза межами навчального закладу та різних журі архітектурних конкурсів. Свого часу він брав участь у проектуванні споруди головного корпусу Львівської політехніки, а серед культових споруд його авторства, окрім брюховицької каплички, — мурована греко-католицька церква у Завадові та каплиця та території Крайового закладу для божевільних на Кульпаркові. У своїй архітектурній творчості професор Бізанц застосовував різноманітні стилі історизму — неоренесанс, необароко, неоготику, неороманський стиль. Неоготичні елементи відчуваються і в дерев’яному храмі в Брюховичах.

Освячення цієї лісової каплички, яке відбулося у липні 1893 року, супроводжувалося невеликим, але показовим скандалом. Вітаючи брюхівчан із відкриття нового храму, мер міста Львова висловив подяку гміні Брюхович за надану допомогу в її споруджені. Львівські курортники з цього приводу одразу обурилися. Уже наступного дня після цієї заяви, яку зробив на засіданні магістрату тодішній львівський мер Едмунд Мохнацький, у газеті Kuryer Lwowski з’явилося спростування від імені одного з очільників брюховицького товариства власників вілл Адольфа Муссіля.

“Міській раді було неможливо передати подяку за зведення каплиці гміні Брюхович, бо вона не вклала ні копійки у будівництво каплиці! Як відомо, каплицю придбали за 7000 злотих ринських (близько15 тисяч корон, за нинішніми цінами – близько 1,5 мільйона гривень, – авт.) власники вілл у Брюховичах, на території гміни Львова, а під час церемонії благословення ключі від каплиці були передані делегатові міста Львова, гміні якого власники вілл у Брюховичах актом від 1 липня 1892 року подарували каплицю з проханням консервації на майбутнє”, – йдеться у спростуванні.

Більшу частину коштів на спорудження каплички пожертвував Ігнацій Дрекслер — заможний львів’янин, засновник відомої фірми “Дрекслер і сини”. До речі, його син Ігнацій Декслер-молодший став відомим архітектором-урбаністом і на початку ХХ століття був відповідальним за естетичний вигляд надгробків на Личаківському кладовищі. До оздоблення внутрішнього інтер’єру каплички у лісі долучився власник львівської пивоварні Роберт Домс. Він подарував храмові копію картини Бартоломея Мурілло “Святе сімейство”, яку виконав художник Рейхан.

Поголос про багату оздобу інтер’єру каплички відразу привабив сюди злодіїв, які не цурались порушувати восьму заповідь Божу. Як повідомляла газета Kuryer Lwowski, 24 січня 1894 року, зламавши замок, якісь безбожники понишпорили в церкві, розбиваючи шафки у пошуках цінних речей та навіть зняли кришку фісгармонії, але їхньої здобиччю став тільки великий темно-вишневий килим у квітах, одна вишнева завіса з золотими та блакитними смугами, пара простирадл і важкий американський навісний замок, трохи поламаний. Як виявилося, на зиму все найцінніше з каплички забрали до Львова, адже богослужіння тут відбувалися тільки в літній сезон (за звичай о 10.30 ранку в неділі та у свята).

Першу світову війну капличка в Брюховичах перенесла неушкодженою. З неї тільки зняли дзвони для переплавлення на метал для воєнних цілей. В серпні 1918 року тут відбулося пишне, але тихе (дзвони з’явилися знову лише у 1921 році — це були військові трофеї, які зберігалися на складах у Львові, на посвяченні їм дали імена “Юліуш”, “Петро” та “Анжела”) богослужіння на честь її 25-річчя, під час якої знову згадували її творців.

“О 10 ранку на великій галявині зібралося багато учасників святкування, серед яких були сім’ї тих осіб, які брали участь у будівництві каплиці, місцеві курортники, діти з літніх таборів з викладачами, місцеве населення, офіцери військової частини, дислокованої у Брюховичах, і, нарешті, кілька процесій із сусідніх церков. Мало хто вмістився у приміщенні в каплиці через недостатність простору”, – описувала цю подію тодішня газета.

Під час святкування було відзначено також заслуженого церковного служителя Топольського, який, як писав Kuryer Lwowski, усі 25 років поспіль, “незважаючи на свій вік, доглядає за каплицею, наполегливо виконуючи обов’язки слуги Дому Божого”. Напередодні в каплиці також відбулася поминальна служба за душами померлих творців каплиці. На той час пам’ятні таблиці про її засновників уже були встановлені у спеціальних нішах.

Богослужіння в лісовій каплиці відбувалися до 1932 року. Згодом здійснення релігійних обрядів перенеслося в новозбудований мурований костел, будівництво якого розпочалося ще у 1925 році, адже дерев’яна капличка у лісі вже не могла вмістити всіх парафіян.

Приблизно через 10 років після припинення богослужінь у капличці, під час Другої світової війни вона загинула від пожежі. Точні обставини того, як зникла ця храмова споруда, до кінця не з’ясовано.

Богдан СКАВРОН

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі