Як у Львові почалася велика війна: 38 днів до російської окупації. Ретро

Share Button
Львів після евакуації державних установ. Nowości Illustrowane, 1914
28 липня 1914 року в Європі розпочався воєнний конфлікт, з якого розгорілося полум’я Першої світової війни. “Війна із Сербією!” - з такими заголовками вийшли того дня всі щоденні газети Австро-Угорщини. Львівське видання Kuryer Lwowski навіть примудрилося опублікувати повідомлення про оголошення війни у надзвичайному вечірньому випуску газети, датованому понеділком, 27 липня — того дня, коли пролунали перші постріли над Дунаєм, які стали прелюдією глобального військового конфлікту.

Повідомлення про початок війни із Сербією. Kuryer Lwowski, 1914

“Діло” нагадує, якими були перші воєнні дні у Львові понад сто років тому.

У перший же день оголошеної війни у місті Львові, столиці коронного краю Галичини, було розклеєно оголошення від австрійського намісництва польською та українською мовами про запровадження виняткового стану, який, зокрема, передбачав обов’язкову реєстрацію всіх новоприбулих до міста.

З’явилися повідомлення про набір добровольців. А вояків львівського 30-го піхотного полку, які отримали відпустку на час жнив, закликали негайно повертатися до казарм.

Вояки 30-го піхотного полку у Львові з польовою кухнею відзначають день народження цісаря. Nowości Illustrowane, 1914

“Відповідно до командного листа від 26 липня 1914 року магістрат закликає усіх солдатів 30-го піхотного полку, яким було надано відпустку на час жнив, негайно її припинити та негайно зголоситися в своєму штабі. Повідомляючи про це, магістрат звертає увагу всіх зацікавлених сторін, що вони нестимуть сувору кримінальну відповідальність за невиконання цього оголошення”, – йшлося в оголошенні, опублікованому в газеті Kuryer Lwowski.

У середу, 29 липня, щоденна преса опублікувала маніфест цісаря із відозвою “До моїх вірних народів”. Того ж дня до австрійського намісництва (теперішнє приміщення Львівської обласної держадміністрації, – авт.) відправилася делегація від українських політичних сил та організацій на чолі з послом до парламенту, головою української фракції доктором Костем Левицьким. Під час цього візиту було оголошено лояльність українців до австрійської монархії.

Українські резервісти на пункті мобілізації. Nowości Illustrowane, 1914

Уже наступного дня, 30 липня, в місті пройшла багатолюдна маніфестація, якою усі львів’яни виявили свою підтримку владі. Такі масові походи того дня відбувалися в більшості австрійських міст.

Добровольці на вулиці Львова. Nowości Illustrowane, 1914

“Перед палатою намісництва зібрався значний товпа, музика грала австрійський гімн, лунали вигуки на честь монарха, армії і держави. На балкон свого кабінету вийшов намісник Коритовський і подякував патріотично настроєній публіці. Звідси хода вирушила на Бернардинську площу (тепер – пл. Соборна, – авт.) і затримався біля будинку корпусної команди (штабу військового гарнізону, – авт). На балконі з’явився в оточенні генералів комендант львівського корпусу Кольошварі, котрий підніс оклик на честь цісаря й монархії. Зі співом і скандуваннями колона рушила далі на Марійську площу (тепер – пл. Міцкевича, – авт.), де маніфестація закінчилася”, – повідомляла тогочасна газета “Діло”.

Бійці 18-го піхотного полку перед відправленням на фронт проти російської армії із власноруч виготовленим прапором. Nowości Illustrowane, 1914

Вже у перші дні серпня львів’яни відчули перші незручності воєнного стану. Влада посилювала контроль над громадським життям, полюючи на шпигунів та москвофілів, користуватися телефоном та телеграфом приватно було заборонено.

Майже одразу після оголошення війни на ринках почали дорожчати продукти, а в обігу почало бракувати дрібних грошей (через кілька днів владі довелося рекомендувати використовувати замість дріб’язку поштові марки, які мали сталу ціну і продавалися блоками, зручними для ділення). Також з’явилися чутки про те, що у воєнний час не будуть дійсними паперові гроші, тому в крамницях вимагали оплату срібними чи золотими монетами. З цього приводу наміснику Коритовському довелося видати спеціальну відозву для заспокоєння населення.

“Намісництво повідомляє: Нечесні спекулянти поширюють чутки, що в разі війни паперові гроші не матимуть цінності, а матиме тільки золота і срібна монета. Траплялися випадки, коли в торгівлі відмовлялися приймати паперові гроші і вимагали оплати золотою або срібною монетою. У зв’язку з цим вважаю за необхідне суворо застерегти громадськість, щоб вона не вірила таким чуткам, метою яких може бути тільки бажання викликати неспокій, ускладнити торговий оборот і злочинно скористатися з несвідомості.

Паперові гроші мають в Австрії таку ж вартість, як і золота чи срібна монета…” – інформувала тогочасна Gazeta Poranna.

На початку серпня розпочалася мобілізація до війська, яку, якщо вірити тодішній пресі, у Львові сприймали спокійно і навіть з ентузіазмом. “Ставати до лав війська розпочали відразу ж, казарми були переповнені, потяги також, гарячкова праця триває справно й успішно”, – повідомляли в газеті.

Присяга офіцерів 95-го піхотного полку у Львові перед відправленням на фронт, Nowości Illustrowane. 1914

Присяга офіцерів 95-го піхотного полку у Львові перед відправленням на фронт, Nowości Illustrowane. 1914

Як і на кожній війні, траплялися в місті й різні зловмисники, які наживалися на довколишньому ажіотажі та всезагальному зрушенні.

“Наші злодії справді не гребують жодною можливістю збагатитися коштом мобілізації. Основним тереном спекуляції для них зараз є кишені й торби мобілізованих, звідки зникають годинники і гроші… Зрештою, нічим іншим, як мобілізаційною крадіжкою, є спекуляція продовольством, якою займаються деякі бакалійники і пекарі. Зараз саме час, аби президія міста нарешті оголосила фіксований максимум цін на продукти харчування”, – писала 6 серпня Gazeta Wieczorna.

Однак, в цей час владі міста, мабуть, було не до цін на продукти. Після того, як у війну вступили Німеччина та Росія, Львів став прифронтовим містом, на яке одразу було спрямовано удар російської армії.

Відповідно до плану Генштабу австрійських збройних сил від 1912 року, Львів повинен був стати одним з пунктів лінії оборони, для цього тут було споруджено фортифікації та укріплення. Але через шпигунську діяльність полковника Редля, про якого писало “Діло”, про ці плани стало відомо росіянам, тож стратегію довелося перебудувати. Новий план оборони передбачав лінію оборони за 100 кілометрів на захід від Львова, тобто місто одразу було приречене на окупацію.

Австрійські солдати у військовому ешелоні. Das interessante Blatt, 1914

Ще 6 серпня на вимогу австрійського намісника Львів покинув російський консул Ніколаєв, який звернувся з проханням залишитися в місті як приватна особа, але отримав відмову. Під виїзду сталася неприємна оказія для власника будинку, де квартирував Ніколаєв — як виявилося, він залишився винен орендну плату, яку не міг внести через заблоковані рахунки в банку. Російському консулу довелося перед від’їздом залишити як заставу в рахунок боргу меблі у своїх кімнатах. Можливо, консул мав надію на скоре повернення і просто не хотів тягати із собою громіздкі речі, навіть для перевезення дріб’язку йому знадобилося чотири автомобілі.

Мобілізація до війська в ці дні та формування добровольчих легіонів (зокрема, легіону українських січових стрільців) у місті ставали дедалі активнішими.

Різні типи резервістів австрійської армії. Nowości Illustrowane, 1914

“Зголошування добровольців поступає скорим кроком, треба їм, одначе, допомогти зібрати необхідні в поході речі – чоботи, білизну, шкарпетки, щітки до взуття та одягу, голки, нитки, мило, гребінь, вилки, ніж, чарку, ножик, бандажі, вату, рушник. Просимо пожертви на їх придбання та вказані пересилати до інтендантури “Української Бойової Управи” в будь-який час на вул. Мохнацького, 12 (тепер – вул. Драгоманова, – авт.), писала газета “Діло”.

Встановлення максимального тарифу на продукти не надто рятувало від дорожнечі на ринках. Спекуляція, яка була й до війни, тепер розквітла пишним цвітом.

“Лихом у теперішній час все ще залишаються перекупки і торговки. Зранку вони вчасно скуповують набіл і овочі в навколишніх селян і, наче в насмішку, продають потім вище за ціни максимального тарифу. Слугам і паням на торговиську, які звертають їм на це увагу, відповідають криком: “Та як ні, то ні, – не хоче пані купувати, то їжте собі тариф”…

Перекупки на площах за середмістям позривали оголошення про максимальний тариф і цинічно відповідають: “Ви десь бачили тариф? Нема вже”. У цій справі нашим паням слід влаштувати якусь спільну акцію, яка, може, дасть результат!”- писала тогочасна Gazeta Lwowska.

14 серпня місцева преса повідомила, що Австро-Угорщині оголосили війну Велика Британія і Франція, а новини з фронту, де австрійська армія протистояла росіянам були надто суперечливими. До Львова прибували ешелони з російськими бранцями та гарматами, захопленими як трофеї, але чутки про поразки австрійської армії ширилися, попри запевнення влади, що їхні позиції стабільні.

Один з таких парадів полонених живописно описала тогочасна газета “Діло”, зауваживши також настрої, які панували у той час у місті:

“Учорашня неділя принесла нашій столиці велику втіху. По 5-ій годині переходив вулицями Львова дивний хоровод. В супроводі одної нашої компанії піхоти і кількох жандармів їхали і йшли пішки російські полонені, взяті під Туринкою. Похід починав москвофіл-зрадник у товаристві двох жандармів, далі їхали три полонені офіцери, а за ними йшло пішки близько півтора сотки солдатів. За полоненими сунувся довгий ряд селянських фір з Малехова, наладованих здобутими на Москалях воєнними матеріалами.

Везли понищені старі сідла зі стременами на шнурках, рушниці, довжезні списи, шаблі, частини мундирів, шапки тощо. За всім тим везли чотири машинові карабіни, стару чудернацьку польову кухню, а наприкінці вели наші жовніри кількадесят забраних коней.

Коли вся росийська армія така, то – якось воно буде!…

Оповідають, що російські офіцери в п’ятницю рано при сніданку обіцяли своїм солдатам, що обід їстимуть вже… у Львові. Наслідком незначної стратегічної… зміни у воєнній програмі сміливі солдати після сутички з нашою армією завернули в ліс, пересиділи там два дні і вчора вже під конвоєм своїх австрійських товаришів наспіли до Львова щойно на… підвечірок…

І звеселився Львів, – той нервозний, схильний до песимізму Львів, бо кому бракувало одного-двох козаків і хотів бачити їх більше – оглядав їх вчора своїми цікавими очима… Були у Львові оптимісти, песимісти і такі, що взагалі всього бояться… Коли би їхні відомості та опінії були правдиві, то, на думку перших, взагалі не треба би нам було битися з російськими військами, бо вони самі прийшли би на жовківську рогачку і кожен з них за чарку старки Бачевського і за 5 корон віддав би коня і зброю, – на думку других, Галичина вже нині представляла би образ пожарища, цвинтаря і величезної трупарні. Постійною темою сплетень є справа ранених. Очевидно в кожній кав’ярні їхня кількість є різною”.

Про те, що справи на фронті не такі оптимістичні, стало зрозуміло 26 серпня, коли з’явилося оголошення в пресі, що початок шкільного року в Галичині не розпочнеться у звичний час. Час початку шкільного навчання обіцяли повідомили пізніше.

“Крайова шкільна рада незабаром видасть розпорядження, які матимуть на меті початок шкільного року з якнайменшим запізненням, у міру того, як це дозволятиме ситуація в окремих округах і місцевостях краю. Всі вчителі, які не проходять військову службу, наприкінці серпня, як завжди, повинні з’явитися на робочому місці, якщо цьому не перешкоджатимуть непередбачувані обставини”, – писав Kurjer Lwowski.

Тим часом військове командування продовжувало запевняти про стабільну ситуацію на фронті і називала панікерами тих, хто говорить про скорий відступ та втрату Львова.

Лише 31 серпня стало зрозуміло, що битви за Львів не буде і місто доведеться здатися на милість окупантам. Цього дня столиця краю спорожніла після проведеної евакуації державних установ.

“Як грім, розійшлася вчора нашою столицею звістка про те, що спорожнів будинок Сейму і Крайового виділу, а маршалок Нєзабитовський разом з членами Крайового виділу і багатьма чиновниками перебрався до Нового Сончу, куди тимчасово переїхав – відповідно до повідомлення директора Стечковського – і Крайовий банк після тимчасового закриття львівської філії Австро-угорського банку… В безпечне місце перемістили найважливіші документи нашої автономії. Крайовим чиновникам виплатили платню за два місяці. Сталося це несподівано, занадто швидко.

Водночас і уряд у повному складі покинув Львів проти ночі з неділі 30 на 31 серпня 1914 року. Залізниця підготувала евакуаційні потяги, пізно ввечері повідомили урядовців, декого будили вночі. Платню за один місяць урядовим службовцям виплатили протягом тижня… багато, однак, хто не отримав повідомлення вчасно, як, наприклад, учителі, сьогодні даремно збиралися перед порожнім будинком намісництва… Кас уже не було.

Протягом усієї ночі в президії намісництва видавали посвідчення, які дозволяли чиновникам безкоштовний проїзд евакуаційним потягом. О 4 годині ранку з головного вокзалу рушив переповнений предовгий потяг, призначений для військових та їхніх родин.

О пів на п’яту від’їхав величезний евакуаційний потяг для урядовців, а в ньому намісник Коритовський з віцепрезидентом намісництва Ґродзіцьким, урядовцями президії та багатьма чиновниками з усіх департаментів, інших установ, як, наприклад, прокуратури скарбу, дирекції скарбу і т. д., усіх чимало, з родинами, крім тих, хто з самого початку зумів відправити родичів зі Львова…

Воістину незабутньою була ця недільна ніч у Львові. Величезні дугоподібні ліхтарі на вулицях міста, які зазвичай пунктуально гаснуть після биття 10 години вечора, цієї ночі палали аж до ранку, табори їхали і їхали…

Війська вчора переходили через Львів увесь день, в пообідні години на Личаків знову тягнулися транспорти поранених, прості дерев’яні вози, а в них наші поранені разом з російськими, страшні обличчя, викривлені від болю. У протилежному напрямку сунула процесія російських полонених. Перед цим солдати гнали велике стадо корів і волів, і знову без кінця їхали обози… Лише опівдні Львів, здавалося, завмер, крамниці були зачинені, на вулицях було помітно заледве кількох людей…” – писала про той смутний час Gazeta Wieczorna.

Оголошення про російську окупацію Львова. Kuryer Lwowski, 1914

У ніч на 3 вересня президія міста Львова опублікувала відозву до мешканців з повідомленням про вступ у місто російських військ. Вранці над ратушею підняли білий прапор. Мешканців міста закликали здавати всю зброю — включно з музейними експонатами.

4 вересня над міською ратушею Львова, що перейшов під урядування 32-літнього полковника Сергія Шеремєтєва, білий прапор замінили на російський триколор. Під посилену охорону росіяни взяли головний залізничний вокзал, розташовані поруч склади і майстерні. Серед перших розпоряджень нової влади — комендантська година, петроградський час замість середньоєвропейського, юліанський календар, обмін австрійських крон на російські рублі (за заниженим курсом), заборона картярських ігор і продажу алкогольних напоїв (крім пива на розлив), переведення руху трамваїв з лівостороннього на правосторонній.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі