Чи були сармати на Тернопільщині?

Share Button
Золотий статер сарматського царя Фарзоя. Аверс
Мабуть, всі ми чули про цих відчайдушних воїнів Українського Степу - сарматів, які близько 1700 років тому тримали у напрузі увесь північний схід Античного Світу.
Будучи кінними лучниками і маючи особливий рід кавалерії – так званих катафрактаріїв (закутих у панцирну броню вершників і коней), сарматські воєначальники поступали на службу до наймогутніших держав того часу, беручи плату золотом та іншими коштовностями, які переправляли до себе на батьківщину – на Поділля та в прилеглі райони.
.
Так, от, стоїть питання: а, чи були сармати у нас, на Галицькому Поділлі, на теренах сьогоднішньої Тернопільщини..?
.
Одразу ж зазначу, що знайдені у тернопільській землі монети сарматських царів та зразки сарматського озброєння і, навіть, поодинокі, ніби-то, сарматські поховання (які щораз частіше виявляють на Середньому Придністров’ї), все ж таки, не можуть розглядатися як доказ фізичного перебування тут сарматів, оскільки такі речі могли бути привнесені іншими народностями, бути військовими трофеями чи платою за службу.
.
Слідів поселень після себе, сармати теж, майже, не залишали. Тому, у питанні: “були чи не були”, потрібна була особлива сарматська пам’ятка, яку однозначно не можна було потрактувати ні за військовий трофей, ні за імпорт і т.п.
.
І, така пам’ятка, причому неподалік самого Тернополя, знайшлася!
.
У 1904 році на околиці села Заздрість Теребовельського повіту місцевими селянами було знайдено доволі велику кам’яну стелу, яка у довжину сягала 5,05 метра, при ширині 1,2 метра. Усіх, хто її знайшов одразу ж зацікавили два великих знаки у вигляді тамг, які були викуті у верхній її частині, яка була старанно обтесана і зашліфована. На лицевій стороні знаходилося знаки у вигляді кола з вилкоподібною фігурою зверху, а третій знак, викутий на бічній поверхні, мав вигляд перевернутої догори букви “К” (див. рисунок). Лінії врізного рельєфу в перерізі були півкруглі і заглиблені до одного сантиметра, а висота вилкоподібних знаків – 24 см і 40 см., а “к”-подібного – всього 6,05 см., як це описав у своїй першій публікації цієї пам’ятки львівський археолог Богдан Януш (Василь Карпович), а згодом Віктор Драчук у своїй підсумковій праці зі схожими зображеннями.
.
Для датування стели з Заздрості, у своїй монографії 1992 року, я використав тамговидні двочленні знаки боспорських царів, оскільки серед них були вихідці із сарматської знаті. Так, Савромат ІІ і Рескурпіорд ІІІ мали знак, на якому верхня іменна частина мала вигляд типової сарматської тамги – кола з вилкоподібною фігурою і завитками на кінцях (ідентичні знаки бачимо і на стелі з Заздрості). Незначна відмінність полягає лише у тому, що знаки Савромата ІІ і Рескурпіорда ІІІ у нижній частині мають т.зв. триденс – тризубець, який у ті часи серед сарматів означав приналежність до правлячої династії. Верхня ж частина триденса, яка символізувала ім’я володаря, на знаках Савромата ІІ і Рескурпіорда ІІІ, є ідентичною знакам на стелі із Заздрості, що дає підстави датувати її рубежем або першими десятиліттями ІІІ століття.
.
В цей час на Західному Поділлі та в суміжних районах, згідно з даними Плінія Старшого, проживала сарматська спільнота аорсів, які навіть карбували свою монету. На ній, поряд з профілем царя Ісменея, завжди зображався тамгоподібний знак у вигляді вилковидної фігури, знаний нам по стелі з Заздрості.
.
Отож, зображення на стелі з Заздрості, яка могла бути встановлена як пограничний знак, міг викарбувати один з місцевих сарматських володарів, що був споріднений з династіями Боспорського царства або ж його військовий союзник.
.
І, на закінчення, ще кілька слів про долю самої цієї стели. Цікаво, що, знаний багатьма, владика Йосиф Сліпий – довголітній сподвижник митрополита Андрея, у своїх спогадах про рідне село Заздрість, теж коротко згадує про віднайдення згаданої стели: “…від Галицької гори на північний захід в долині викопано десь… величезний камінь приблизно 5 метрів”. У 1906 році цю стелу було перенесено з поля, де вона стояла до центру села Заздрість і встановлено біля церкви. Там ця стела простояла кілька десятиріч аж поки, за розповідями місцевих старожилів, у 1950-их роках, її розбили, а розбиті кам’яні кавалки, закопали…
.
В такий спосіб з лиця нашої землі зникла безцінна пам’ятка, якою б вважав за особливу честь володіти будь-який європейський народ. Причиною ж цього ганебного вчинку (варварського знищення стели) було безпросвітне неуцтво частини селян, яке не змогли виправити ні титанічні потуги Церкви, ні освітянський дух тогочасної “Просвіти”.
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі