Художниця Олена Онуфрів: «Щодня практикую по 4-5 годин, не втрачати навики – це головне»

31 липня 2020 Життя, Львів, Фото
Share Button
Фото: Олени Онуфрів
У вас виникало відчуття неймовірного бажання жити, просто відірватись від землі і зануритись у яскраве, прекрасне, кольорове, стати частинкою роботи художника, коли дивитесь на картини? Саме так ви почуватиметесь під час знайомства з творчістю львівської художниці та дизайнерки Олени Онуфрів. Звісно, якщо ви цього ще не зробили. Основний мотив її робіт – квіти, вони передають сотні емоцій і тисячі слів, як каже сама творчиня, кожна квітка символізує її подорожі, саме у них черпає натхнення для нових ідей. Жінка, одягнена у її сукню, просто захоплює та закохує світ. Олена розповіла нам, як починала творчу дорогу, звідки бере натхнення для постійного творення краси, і над чим працює сьогодні.
  • Кожна творчість – це завжди про її митця. Про що говорять ваші роботи?

Маєте рацію, творчість завжди відображає того, хто творить. Моя місія в мистецтві, в творчості і в моєму житті – приносити людям позитивні емоції, створювати певний настрій. Завжди показую на сто відсотків те, що подобається мені, що чіпає. Напевно, навіть не задумуюся над тим, чи сподобається це іншим, просто роблю це від душі, щиро. Зазвичай свої ідеї привожу з подорожей, з різних куточків землі. Останні 10 років переважає Італія, там я знаходжу і квіти, і пейзажі. Інколи спершу візуалізую свою мрію, щоб вона швидше збулася, а тоді їду у подорож. Так було, коли почала малювати лаванду, одну з найвідоміших моїх квіток, перед тим як поїхати в Прованс і побачити плантації, я її намалювала.

  • Кажете, що багато привозите ідей з подорожей. Це основне джерело натхнення?

Так, напевно. Я дуже багато подорожую. Малюю з натури, хоча це досить рідко, здебільшого все фіксую на телефон, потім повертаюся з новими емоціями і починаю втілювати фарбами на полотні. Якщо відчуваю, що батарейка сідає, що теж буває рідко, чи вичерпується матеріал, хочеться поновити ідеї, звичайно, я їду і шукаю. Багато об’їжджаю, ходжу, фотографую, потім складаю це в колекції картин. Тоді графічні дизайнери створюють тканини, які ми друкуємо, і шиємо одяг. Це ще один мій напрямок. Подорожі – моє все, особливо теплі середземноморські країни, в них завжди знаходжу те, що мене торкає.

  • То що популярніше сьогодні – картини чи бренд Onufriv_O?

Важко сказати, бо без малювання бренд також не існуватиме. Це як одне ціле. Наприклад, хтось не може дозволити собі купити картину, натомість купує блокнот, гумку для волосся, шапку з принтом чи сукню, отримавши ту ж емоцію. Заради цього працює бренд – щоб людям піднімати настрій. Майже щодня мені розповідають клієнти, як йшли по вулиці, і перехожі запитували, де купили таку сукню, що це за бренд. Так само було у нас в магазинах за кордоном. Клієнти заходили і не розуміли, що це – не Dior, і не Chanel, і не Gucci, але щось нове на ринку. До речі, запустили ще одну лінію бренду Onufriv_home. Це порцеляновий посуд, розписаний вручну, який випускається під 800 градусами спеціальними порошковими фарбами, також пледи, подушки, скатертини, вази теж розписані вручну, блокноти, футболки, світшоти, сумки. Все наразі тільки з лаванди, оскільки це найбільш впізнавана моя робота. Співпрацюємо з брендами щодо випуску взуття та купальників з принтами лаванди, ну і ще декілька цікавих колаборацій плануємо, але поки це таємниця.

Фото: Олени Онуфрів

Фото: Олени Онуфрів

  • Героями вашої творчості є квіти. Стиль зявився одразу чи таки експериментували?

Чесно кажучи, свій стиль знайшла, коли потрапила у 2000-му році в Англію, малювала там півтори місяці з натури. Це була місцевість, де народився Шекспір, якраз там вперше побачила стрижені кущі, кущі троянд, які в’ються на фасадах старих будиночків, мене це вразило надзвичайно, мені хотілося дійсно їх виліплювати. На той час у Львові всі малювали пейзажі Карпат або міста, а я почала малювати англійські, чим відразу запам’яталася аудиторії, бо у Львові ніхто ще не малював Англію. Почала виліплювати ці кущі за допомогою олійної фарби і мастехіну, так знайшла свій стиль – 3D-мазок. Оскільки мій перший отриманий фах у коледжі текстильний, завжди хотілося робити ще щось, відтак розробила дизайн і почала малювати на шаликах. Ідея така, щоб ти був одягнутий в пелюстки квітів, і це не нагадувало сувенірну продукцію, а навпаки – стало сучасним брендом luxury-сегменту. У моїй команді працюють професійні дизайнери та фотографи. Щоб відзняти одну роботу, треба як мінімум 20 хвилин, важливо правильно виставити світло, щоб було видно 3D мазок. Коли жінка йде в сукні, здалеку здається, що квіти на тканині об’ємні, а насправді вони плоскі, бо надруковані. В цьому індивідуальність мого бренду. Насправді багато хто працює мастехіном та олійною фарбою, це не новизна. Але, коли я починала, то вважаю, що якраз стала відкривачем такого квіткового стилю у простих композиціях, ніхто тоді не малював об’ємних квітів, зараз вже багато наслідують, і копіюють теж, на жаль.

  • А як реагуєте на випадки плагіату?

Завжди спокійно і позитивно ставлюся до того, що люди вчаться на основі моїх картин, надихаються моєю творчістю. Але коли просто беруть і перемальовують мою роботу, ставлять на рекламу у соцмережах, пишучи «for sale», коли використовують це в комерційних цілях і видають за свою творчість, звичайно, я проти, таким людям одразу надсилають листи мої юристи. Найчастіше копіюють мою біло-синю лаванду, її носили Злата Огневич, Тіна Кароль, це були обкладинки журналів, тобто настільки ця колекція відома, що навіть діти впізнають квіти Олени Онуфрів.

  • Ви сказали, що найвідомішою у вас є лаванда. Які ще квіти відтворювали?

Після Провансу багато подорожувала, ми подолали близько 7000 кілометрів десь за місяць чи півтори. Знову ж таки робила безліч фото різних квітів, все, що вразило, фіксувала. Тоді я фотографувала дуже різні кущі троянд, так згодом з’явилася колекція Сади Медічі, ну і після неї був створений одяг відповідно. Зараз, наприклад, виходить колекція Яблуневий цвіт, така дуже ніжна та по-своєму цікава. У ній було всього три картини, але ми з них зробили десять якщо й не більше тканин у різних інтерпретаціях. Взагалі на текстилі цікаво це втілювати,бо з однієї картини можна зробити сто різних принтів, і вони будуть виглядати по-різному, їх складати можна як захочеться – в полоску або зигзагом, можна просто робити суцільні квіти, чи вирізати. Безумовно, це теж частина моєї творчості. І все-таки найпопулярнішою у нас залишається лаванда. Коли приходять клієнти, спочатку зазвичай купують щось з лавандою, а потім вже переходять на інші квіти та принти.

Фото: Олени Онуфрів

  • Чи є символізм у вашій творчості?

Квіти завжди викликають певні емоції, та і я загалом людина дуже емоційна. Кожна моя квітка символізує якусь подорож, якісь моменти, відчуття, пережиті з моєю сім’єю, оскільки ми завжди разом мандруємо, можливо, це була погода, чи якийсь особливий запах. Усі ці відчуття я привожу і на них творяться мої майбутні роботи.

  • Ставите собі рамки у роботі чи швидше це свобода у творчості?

Не рахую і не створюю якихось рамок, банально не встигаю. Все доволі відносно, одну картину можу малювати тиждень або один день. Так само і тканини. Одна тканина може робитися тиждень чи два, якщо треба вирізати, монтувати, робити рапортну композицію, після друку ми ще коригуємо колір, ну але це окрема сфера. Основним для мене залишаються все ж таки картини, тому що я художник, решта діяльності як похідне від основної. Звісно, я так само росту, розвиваюся, і в кожному виді моєї творчості є свої шанувальники.

  • Завжди виходять колекції картин, чи є одиничні екземпляри?

По-різному. Наприклад, Сади Медічі була велика колекція, яку мені ще зі шлейфом пів року – рік хотілося малювати, щось нове створювати. Яблуневий цвіт мала всього три картини. Пейзажів вийшло дві серії десь по 15 картин, оскільки це були дві поїздки. Також залежить від того, як готую виставку, тоді як мінімум треба 15-20 робіт. Після Поцілунок з острова Капрі було багато різних колекцій. Буває так, що можу зробити лише одну картину, якщо вразив сюжет. Тобто не завжди це серії, творю як відчувається, як хочеться, в цьому не обмежую себе.

  • Маєте свої улюблені?

Мабуть, колекція Тіні на траві, доволі абстрактна, одна з моїх улюблених. Лавандова колекція Прованс, звісно, і Сади Медічі.

Фото: Олени Онуфрів

Фото: Олени Онуфрів

  • Коли зрозуміли, що таки хочете бути художницею?

Так сталося, що ще в дитинстві ходила в художню школу, однак коли вступала в академію, не розуміла до кінця, буду я у мистецтві чи ні. Мабуть, з другого курсу мені почали замовляти картини, тоді усвідомила, що відрізняюся від інших. У мене дуже сильне відчуття кольору, на цьому також акцентували багато викладачів. Думаю, успіх мого бренду, моїх картин в тому, що я вмію скласти кольори так, що мої сукні пасують різним жінкам, а картини виглядають дуже емоційно. Серйозним поштовхом для початку творчої кар’єри, напевно, стала моя перша поїздка до Англії, насправді довга і далека для 20-річної дівчини. Тамтешні пейзажі, кущі, дерева, хатинки англійські мене настільки вразили, що я почала це виліплювати з фарби, і потрохи щоденною працею, відпрацьовуванням тих мазків я дійшла до свого стилю. Досі я щодня практикую по 4-5 годин. Вважаю, що художник не має малювати раз в тиждень, він повинен щоденно практикувати як хірург, як музикант, адже не втрачати навики – то головне. Відтак, постійно практикуючи, ти щороку знаходиш щось нове, якусь нову родзинку для своєї творчості, яку надалі починаєш відпрацьовувати, втілювати у своїх полотнах. Якщо цього не робити, то ідей для творчості ставатиме менше.

  • Сьогодні ви відома творчиня, ваші виставки проходили в багатьох галереях світу, та розуміємо, що так було не відразу. Важко починали?

Було дуже складно, тому що не було грошей, не було зв’язків, я була студенткою. Коли закінчувала академію, вже багато де виставлялася. Але ж треба було відпрошуватися з пар, відкривати візи, везти ті картини з собою автобусом. Наприклад, в Іспанію на виставку в Толедо я їхала три з половиною доби, тому що не було грошей на літак і не було пересилки для картин, бо для мене це надзвичайно дорого коштувало. Щоб не втрачати час до виставки, бо ж не знала, чи продасться хоч одна з картин чи ні, я півтори місяці працювала на фабриці, отримуючи мінімальну зарплату. Чекала, поки виставка закінчиться, щоб забрати свої полотна назад. Перші 10 років моєї творчості картини продавалися дуже нестабільно. Звісно, треба співпрацювати з галереями, одні тебе хочуть, інші ні, бо ти невідомий художник. Все зв’язано, відповідно, менше продаєш, менше заробляєш. Але ці роки мене не зламали. Згодом почалися стабільні продажі, коли у Німеччині відкрилася одна галерея, там постійно брали мої твори і добре продавали. Так я могла дозволити собі більше виставок. Допомогло те, що я дуже рано почала працювати, будучи під крилом мами, самостійно заробляла на фарбу, і все, що заробляла, вкладала у творчість, не в одяг, не в золото, не в сумочки, я вкладала у фарбу і матеріали, потім у рами, і максимально виставлялася. Пробувала усі можливі варіанти та пропозиції. В моєму житті траплялося багато людей, які мене вели, допомагали, які вірили в мене, і завдяки яким я розвивалася і вкладала у ту ж творчість.

  • Сімя звикла, що ви так багато працюєте, діти не сумують за мамою?

Було таке, що старший син раніше хотів, щоб мама прийшла працювати вихователькою в садочок, потім вчителькою в школу, аби більше часу бути з ним. Нещодавно діти кажуть мені «мам, може, ти би менше працювала, почала займатися чимось іншим, і тоді в тебе буде більше часу для нас». Взагалі ми з чоловіком дуже багато працюємо кожен день, майже до 10 вечора на роботі, правда, вранці я трохи пізніше виїжджаю, займаюся з дітьми. Поки так, бо творчі люди – то не просто, зрештою, і така ситуація в країні, ми обоє розуміємо, що треба працювати, поки є робота, оскільки починали з нуля. Попри все діти нас люблять і завжди чекають вдома.

Фото: Олени Онуфрів

  • Продаєте усі роботи, чи якісь залишаєте собі?

Насправді немає картин, які б залишала. Я би хотіла, звісно, але наразі мої картини занадто дорогі для мене (сміється). Планую, що для нового будинку обов’язково намалюю собі кілька картин. Продаю, тому що творчість має рухатися, постійно є куди інвестувати, та й виставки за кордоном коштують дуже недешево. Моє мистецтво належить не тільки мені, воно має належати ще й людям.

Розмовляла Юлія Осим

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі