Львів’янин, який урятував людство від тифу. Ретро

Томаш Рожек | 06 травня 2021
Share Button
Рудольф Вайґль. Колаж: Нова Польща
Не буде перебільшенням сказати, що він урятував мільйони людей у всьому світі. Рудольф Вайґль — поляк не по крові, а по духу — 1920 року створив вакцину від висипного тифу. Він домігся неабиякого професійного успіху, неодноразово висувався на Нобелівську премію, але так її й не отримав.

Рудольф Вайґль народився 1883 року в місті Пршеров, яке зараз знаходиться на території Чехії, а тоді входило до складу Австро-Угорщини. Його мати була чешкою, а батько — австрійцем. У дитинстві хлопчик втратив батька, а мати вдруге вийшла заміж, за поляка — тоді Рудольф і вивчив польську. Вихований у польській традиції, він настільки ідентифікувався з нею, що до кінця життя вважав себе поляком.

Вайґль вивчав природознавство у Львові, в 30-літньому віці захистив дисертацію з зоології та анатомії. Коли почалася Перша світова війна, його призвали в австро-угорську армію, проте не як солдата, а як паразитолога: він повинен був допомагати боротися з вошами. Тоді ж Вайгль почав вивчати висипний тиф, який завжди виникав там, де гігієна була сумнівною, а харчування мізерним. В армії панували жахливі умови, від тифу помирали і полонені, і солдати в окопах. Всього за час Першої світової хвороба забрала три мільйони людей (для порівняння: загальна кількість загиблих в ході битв — 7–8 мільйонів). Епідемія тифу 1915 року викликала таке спустошення в лавах австро-угорської армії, що в деяких районах військові дії перервалися на кілька місяців: нікому було воювати.

Тоді імунологія тільки зароджувалася. Завдяки дослідженням французького лікаря Шарля Ніколя Вайґль знав, що рикетсії, себто бактерії, що спричинюють тиф, передаються через воші. Також йому було відоме новітнє на ті часи наукове відкриття: сироватка крові людей, які перенесли деякі інфекційні захворювання, має профілактичні властивості.

Рудольф Вайгль. Джерело: Lwow home

Після Першої світової війни професор Рудольф Вайґль повернувся до Львова (який уже входив до складу відродженої Польщі) і заснував Інститут досліджень висипного тифу і вірусів.

Через два роки він вже мав готову вакцину від тифу — першу в світі! Щоб її розробити, він використовував вошей. Вчений прикріпив собі до передпліччя коробочку з комахами: вони, як відомо, паразитують на ссавцях, харчуючись кров’ю, ось він і годував їх… собою.

Через деякий час вошей, нагодованих кров’ю вчених (Вайґля і його колег) за допомогою тоненької піпетки заражали бактеріями, які викликають висипний тиф. З травного тракту «підготовленої» таким чином воші отримували вакцину.

Процес був дуже копітким. Відомо, що, скажімо, 1933 року в Інституті Вайґля щодня вилуплювалося близько п’яти тисяч вошей; їх годували людською кров’ю. Ще п’ять тисяч комах заражали тифом, а потім — з кожної окремо під мікроскопом виймали вміст шлунково-кишкового тракту й робили з нього вакцину. Щоб виготовити дозу для однієї людини, потрібно 120 вошей. Прагнучи отримати якомога більше вакцини, співробітники інституту почали наймати спеціальних «годувальників вошей», які отримували за це гроші (ось уже дійсно — кровно зароблені!)

Група «годувальників вошей». Джерело: Lwow home

Нова війна

Вайґль розробив вакцину 1920 року, але щоб остаточно переконатися, що вона правильно діє, він ще 10 років її тестував. На тому, щоб Вайґль опублікував результати досліджень, наполягало не тільки наукова спільнота, а й політики: після війни в Польщі панувала страшна бідність, епідемії тифу вбивали і хворих, і лікарів. Вайґль офіційно оголосив про успішне створення вакцини тільки 1930 року: він заявив, що з кількох сотень щеплених пацієнтів жоден не захворів на тиф.

Вайґля неодноразово висували на Нобелівську премію, і він, безумовно, отримав би її — якби опублікував результати свого дослідження раніше. Річ у тому, що 1928 року нагороду отримав уже згаданий французький лікар Шарль Ніколь; вони були добре знайомі, Ніколь навіть відвідував Вайґля в його інституті у Львові. Нобелівський комітет, мабуть, вирішив, що наступна Нобелівська премія за відкриття, пов’язані з тифом, повинна почекати. А тим часом вакцина Вайґля рятувала в злиденній, розореній війною Європі тисячі, а може, навіть мільйони людей. Науковий світ захоплювався її ефективністю.

Почалася Друга світова війна. 1940 року, незабаром після того, як Червона армія захопила Львів, сам Микита Хрущов (тоді — перший секретар компартії України) запропонував Рудольфу Вайґлю окремий інститут у Москві і навіть членство в совєтській Академії наук. Вайґль тоді відповів: «Пане секретарю, таких чудових вошей, як у Львові, немає ніде, тому я звідси не поїду».

1941 року в місто ввійшли німці. Вони пропонували Вайґлю почесті і власний інститут у Берліні, але він відмовився підписувати фольксліст.

Нацисти обіцяють ученому підтримку в Нобелівському комітеті, проте Вайґль стоїть на своєму: стверджує що він поляк і нічого не підписує.

У ті дні німці вбили багатьох польських професорів і навіть їхні сім’ї, проте Вайґля вони не чіпали: його вакцина була потрібна німцям на фронті. Ба більше, вчений домігся повної свободи вибору персоналу для свого інституту. Так він врятував життя кількох тисяч людей, зокрема поета Збіґнєва Герберта і геніального математика Стефана Банаха. Через інститут Вайґля пройшла вся львівська інтелігенція, діячі культури, науковці, майже все командування львівської Армії Крайової, а також євреї. Усі вони були «годувальниками вошей»: як і сам Вайґль та його дружина, вони прив’язали до тіла коробочки з паразитами, що харчувалися їхньою кров’ю. В окупованому німцями Львові ця посада гарантувала недоторканність і безпеку. Вакцини Вайґля нелегально передавали до табору Аушвіц-Біркенау, у Львівське та Варшавське ґетто, переправляли партизанським загонам.

Коробочки з паразитами. Джерело: Lwow home

І все ж відмова Вайґля визнати себе німцем мала непоправні наслідки. 1942 року професора вкотре висунули на Нобелівську премію, проте Німеччина його не підтримала — ймовірно, саме тому видатний вчений знову залишився без нагороди.

Коробочка для годування вошей. Джерело: Lwow home

Відкинутий

Незважаючи на «чудові львівські воші», Вайґлю таки довелося покинути місто. Він відмовився виїхати до Німеччини (з Вермахтом, який відступав), але й не зміг залишитися у Львові під совєтською владою.

Після війни професор спершу оселився в Кракові. Він міг би продовжувати свої дослідження в Яґеллонському університеті, його діяльність під час Другої світової війни викликала постійні сумніви, і совєтська влада просто ставилася до Вайґля зневажливо. У наукових колах (які маргіналізували професора, а часом і відкидали) чутки про колабораціонізм поширював серед інших і один учений, чию докторську дисертацію Вайґль ще до війни оцінив негативно.

1948 року совєтська влада завадила Вайґлю отримати Нобелівську премію, — причім цього разу нагорода, здавалося б, була гарантована, позаяк професора висунула Шведська академія наук.

Отже, Рудольфу Вайґлю не вдалося отримати найпрестижнішу наукову премію двічі: першого разу в цьому перешкодили німці, позаяк він не захотів на них працювати, а вдруге — поляки, які вважали, буцім він працював на німців.

З Кракова вчений досить скоро переїхав до Познані, де раптово помер 1957 року.

Історія професора Рудольфа Вайґля варта того, щоб її екранізували і навіть намалювали за нею комікс: супергерой зі шприцом у руці бореться з невидимим ворогом, який убив мільйони. Спочатку величезний успіх, потім нелегкий вибір, а в фіналі — несприйняття і смерть майже у вигнанні.

За порятунок євреїв під час війни Рудольфа Вайґля посмертно нагородили медаллю «Праведник народів світу». Останній випадок тифу в Європі був зареєстрований в 60-х роках XX століття.

Автор – Томаш Рожек, доктор фізичних наук, журналіст. Керівник наукової редакції тижневика Gość Niedzielny, автор науково-популярних книжок і ютуб-каналу Nauka.

Переклала Наталя Ткачик

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі