Музикант Михайло Роса: «Деколи на вулиці можна більше заробити, ніж на сцені» (фото, відео)

26 вересня 2020 Відео, Львів, Фото
Share Button
Фото: Михайло Роса
Він не Вакарчук, і не Пономарьов, та все ж його спів добре знаний львів’янам. Майже кожних вихідних, гуляючи центром міста, десь на Сербській ви почуєте як співає Михайло Роса. Цей хлопець дуже любить музику, пише власні пісні і навіть створив свій гурт. Але гра на вулиці, каже, то щось окреме, те, що приносить особливе задоволення. Попри карантин, який вніс корективи у виступи Михайла, музикант розповів нам, як жив цей час без музики, чому виступає на вулиці, а ще ми дізналися, як з’явилася його перша пісня і коли чекати на нові свіженькі прем’єри.
  • Михайле, скажи, як ти – співак і музикант, який часто виступає на вулиці, – пережив карантин?

Не знаю, як інші музиканти жили, але я під час карантину абсолютно нічого не заробив. Концерти зникли, майже на три місяці просто прийшов застій. Потрохи почав співати, коли почали відкривати заклади. В перші дні людей було взагалі небагато, відповідно і заробіток був ніяким.

  • Часто співаєш на вулиці?

Завжди на вихідних, коли приїжджають туристи, і коли є сенс з тих співів. Взагалі вулиця у Львові – непоганий заробіток для музикантів, бо місто туристичне.

Фото: Михайло Роса

  • А як почав займатися таким співом, та й взагалі як став музикантом?

Та все почалося з мого народження у Великих Мостах. Там я вступив у музичну школу на клас скрипки, паралельно ходив на клас фортепіано і на клас барабанів. Постійно в різних гуртках займався. Потім вступив у Львові до Франкового університету на механіко-математичний факультет, там почав грати на гітарі та пробував співати пісні. Згодом написав першу пісню, яку вирішив записати.

Якось в нас другом з’явилася ідея виступати на вулиці. Ми побачили, що на вокзалі є великий потік людей. І подумали собі – було би класно спробувати зіграти там. Я взяв скрипку, друг взяв гітару, і ми пішли виступати. Пам’ятаю, заробили 21 гривню. Це були копійки, звичайно, але за них ми собі купили пива, відсвяткували почин. Тоді ми зрозуміли, що музикою можна заробляти. Далі грали на вулицях в центрі міста. Згодом стали вдвох грати на гітарі, плюс я вже займався вокалом, почав співати, то і заробляли більше. Сьогодні я виступаю на вулиці сам, маю все необхідне обладнання та інструменти. Граю на гітарі, співаю, спілкуюся з людьми, тому мені нікого не потрібно для підсилення.

  • Окрім вуличного співу як виглядає твоє музичне життя?

В мене є ще гурт «Rock Ons». З ними їздимо на святкування днів міст, різних відкриттів, свят. Та поки в нас немає космічних гонорарів. Хлопці всі талановиті, професійні музиканти, після консерваторії, окрім мене, бо я просто сам вчився. Але всі пісні, які ми виконуємо, написав я – і слова, і музику. Насправді в нас у Львові складно розвиватися гуртам, бо немає ніякої платформи для шоубізнесу, жодних каналів. В Києві вже значно більше можливостей. Так само на радіо теж охочіше беруть відомих зірок, хоча наші пісні теж крутять, але щоб розкрутитися, кілька радіо замало.

Фото: Михайло Роса з гуртом Rock Ons

  • Надалі як розвиватимешся, маєш конкретні плани?

Не зупинятися і продовжувати записувати пісні. Вважаю, що треба вчитися робити якісну крутішу музику. З групою активно проводимо репетиції. Правда, під час карантину це на паузі, ми всі розійшлися на трохи, поки все не втрясеться. Також в мене є ще окремий від гурту проект, називається «Міша Роса». Його я створив з хлопцями з Мінська. Вони пишуть музику, я – тексти, так «народжуємо» пісні. Ми планували записувати альбом, я вже зібрав матеріал, мав якраз їхати в Мінськ, і тут почався карантин, всі плани просто зруйнувалися.

Фото: Михайло Роса з хлопцями з Мінська

  • Багато пісень вже маєш у своєму доробку?

Таких, щоб були готові, якісно записані, десь 28. Взагалі написаних є дуже багато, просто не за всі беруся, треба оформити хоча би ті, які вже є.

  • Розкажи, як з’явилася перша пісня?

В 17 років я закохався в дівчину. Тоді я ще вчився в школі у своєму містечку, а вона жила у Львові. Коли я переїхав сюди на навчання, ми почали дружити, спілкуватися. А в неї, як виявилося, весь цей час був хлопець. І коли я почав до неї залицятися, вона сказала, що має хлопця. Це для мене були нові емоції, раніше я такого не відчував. Тоді я почав писати пісні, щоб її завоювати. Навіть кілька разів робив так, аби вона вибирала мене і розходилася з тим хлопцем. Звісно, то була перша любов, але з того почалася моя творчість, це стало поштовхом – коли ти готовий заради дівчини зробити щось гарне і приємне. Я співав свої пісні під її вікнами, було дуже страшно, та я це пережив.

  • Кожна твоя пісня пов’язана з якоюсь історією?

Стараюся написати гарний текст, так само музику. Часом мелодія просто звучить в голові, тоді сідаю і пишу. Напевно, в мені фундаментально вкладена хороша музична нота, бо закінчив клас скрипки. В принципі, я навіть не пам’ятаю, як зв’язав життя з музикою. Мені було лише 5 років, ще не усвідомлював, що таке той світ, а вже тримав у руках скрипку.

Фото: Михайло Роса

  • Чи маєш улюблену композицію серед своїх?

Так, правда, вона ще не вийшла. Називається «Щастя прийде», хоча це не до кінця про щастя. Музика до неї дуже класна. Також пісня «Хочеться свободи». Взагалі, мені подобаються мої нові пісні. Я став більш свідомий, почав співати зрозуміліше для людей. Раніше мої тексти були дуже абстрактні. Тепер я розумію, що треба шукати енергію і думати постійно про те, що ти пишеш. Бо завжди буде краще, ніж вчора, якщо ти щось для того робиш.

  • Конкуренцію відчуваєш?

Та ні, вважаю себе кращим. Хай собі конкурують ті, хто думає, що їм треба для щастя когось перемогти. Я не конкурую, просто роблю те, що мені подобається, і мені не треба нікого перемагати для того. Змагатися можу хіба що зі самим собою. Як-от Стів Джобс, коли «Apple» була на межі закриття, він ні з ким не конкурував, а просто старався створити щось нове від себе та оригінальне, і йому то вдалося – він зробив іPоd, поклав сто пісень в кишеню і тим приніс компанії величезні прибутки. Вважаю, саме так треба робити, варто придумувати своє, тоді людям цікаво. І нехай хтось пробує з тобою конкурувати.

  • І все ж де тобі більше подобається виступати – на сцені чи на вулиці?

Все залежить від тебе і від твого настрою. Якщо хороший настрій, то і на вулиці, і на сцені буде кльово. Ну і звісно від того, скільки платять. Деколи на вулиці можна більше заробити, ніж на сцені. То львівський шоубізнес (сміється). Але я люблю співати на вулиці, це зовсім інші емоції. До того ж в мене немає ніяких переживань. Сцена – набагато більший стрес, на концерт приходять люди, можливо, яким невідомий ти і твоя творчість. Коли ж перехожі зупиняються на вулиці, то я вже точно знаю, що їм сподобалося. До речі, багато відомих людей мене слухали – був Женя Галич, учасниця з «Неангелів», Меловін, з яким я взагалі разом виступав, колись на початку Пономарьов. Також Тимошенко, Садовий, Порошенко, Парасюк, взагалі багато різних крутих і розвинутих людей.

  • Траплялися якісь курйозні випадки під час виступів на вулиці?

От якраз на одному з останніх сталася непередбачувана ситуація. Двоє п’яних жінок святкували день народження сестри чи племінниці, точно не пригадую, і попросили привітати її піснею. Я почав співати, вони танцювали, людей теж вже багато зібралося, і тут я чую, що щось падає, очі я тримав десь в іншу сторону, повертаю голову і бачу, що вони впали так, що збили в мене мікрофон, стійку, кейс, як каток все зрівняли. Я все підняв та доспівав пісню, а вони за цей час потихеньку пішли собі. То такий момент, який стався перший, і останній, надіюся, раз.

  • Маєш мрію?

Так, це – сім’я, щаслива сім’я. Напевно, то мрія нормальної людини. Разом з тим завжди буде музика. Думаю, кожен має займатися музикою, хоча би трошки. Це не означає, що треба ставати професійним музикантом, просто музика забирає багато комплексів, робить нас відкритими та простими.

Розмовляла Юлія Осим

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі