Одна аномалія нашого часу

30 вересня 2020 РетроДіло
Share Button
Фото: Титульні сторінки часопису «Bandera polska» (1919). Польський флот досі плаває не під «flagą", а під «banderą», «http://polskieszlakiwodne.pl/
Хто вже не означує у нас офіціяльних польських свят та обов’язку фляґувати доми! Про що писало «Діло» 30 вересня 1936 р.

Львів, 29 вересня 1936

Д-р Степан Баран (1879 – 1953) – адвокат у Тернополі і депутат Сейму у 1928 – 1939 рр. – розповідає про проблему «фляґування», себто про обов’язок громадян міжвоєнної Польщі вивішувати польські національні прапори на громадських установах і навіть приватних помешканнях і про свій захист певного селянина у судах, оштрафованого з цього приводу на 50 злотих.

Загальне фляґування на приказ влади приватних будинків державними прапорами з нагоди ріжних державних, двірських і військових урочистостей заведено в Галичині вперше щойно в часі російської окупації в рр. 1914 – 1917.

Тоді на приказ уїзного начальника чи градоначальника або просто команданта міста ходила російська поліція (городові або стражники) перед кожною такою урочистостею від хати до хати, питаючи: «А флаґ єсть?» – з приказом негайно його вивісити. Минулася світова війна, змінилася влада, але залишився і після москалів принцип фляґування, тільки прапори прибрали інші барви.

Законного примусу фляґування приватних будинків нема у Польщі зовсім, а вводять це шляхом окремих заряджень місцевої адміністрації. З початку вимагали такого фляґування тільки в дні третього травня (одиноке у Польщі державне свято, означене законом), опісля в дні 11 листопада (день проголошення державної самостійності Польщі), дальше в дні 19 березня (день іменин марш. Пілсудського), а ще дальше в днях ріжних національних обходів, яких у Польщі без ліку. Українських громадян довший час залишали у спокою, а змушувати до фляґування польськими державними прапорами особливо наші установи розпочали щойно від видання права про проступки з 11 липня 1932 р. Перед, як у кожній акції, що має засвідчити публічно польський характер краю, вело Тернопільське воєвідство, зокрема ще Тернопільське староство. Використано тут постанову статті 18 права про проступки, яка звучить:

«Хто на публичному місці показує нехіть або легковаження для польської держави або державних інституцій, підпадає карі арешту до двох тижнів або гривні до п’ятсот злотих, якщо за вчинок не грозить строгіша кара».

В 1934 р. постерунок поліції за посередництвом громадського уряду в одному селі Тернопільського повіту видав приказ голові читальні «Просвіти», що тоді вже і не був головою, з нагоди якогось польського обходу (не свята третього травня!) вивісити польський прапор на домівці читальні. Згаданий громадянин цього приказу не виконав, не будучи вже тоді в управі читальні й не маючи до цього ніякого обов’язку – і за це Тернопільське староство укарало його на основі наведеної вище 18 статті права на проступки гривною на 50 злотих. Наложеної кари засуджений не приняв і справу спрямовано до окружного суду в Тернополі. На розправі в окружному суді боронив засудженого д-р Степан Баран, виказуючи нестійність старостинського присуду тому, що звинувачений не мав особистого обов’язку, як у критичному часі не член управи читальні, вивішувати на домівці читальні польський державний прапор, а з мериторичного огляду тому, що у Польщі законом означено є тільки одно державне свято, себто свято третього травня, установлене для вшанування конституції третього травня, і примус фляґування може відноситися лиш до одиноко до цього свята.

Вирокуючий суддя був іншої думки, як оборонець, і вироком затвердив старостинський присуд, підносячи в мотивах, що коли влада видає присуд фляґування, то такий приказ треба виконати, бо у противному випадку є це демонстраційний вияв неохоти або легковаження для польської держави або для державних інституцій, себто заходять знамена проступку зі статті 18 права про проступки з її карними санкціями.

Оборонець д-р Степан Баран зголосив касацію і 14 травня 1935 р. заступав справу особисто перед Найвищим Судом у Варшаві. Найвищий Суд не поділив правних поглядів касації, виведених оборонцем д-ром Бараном і своїм вироком з 14 травня 1935 р. до №2 К 369/35 віддалив касацію з мотивів, наведених у вироку окружного суду. Цей вирок Найвищого Суду оголошено в друком у публікаціях вироків Найвищого Суду і в цей спосіб дістався він до публичного відома і, як бачимо, скористала з нього і державна адміністрація. В доказ цього такий документ:

«Управа громади в Яструбовому, повіт Тернопіль. Яструбове, 23.IX.1936.

До управи читальні «Просвіти» на руки голови Ілька Мазепи в Веснівці біля Денисова.

На підставі розпорядження Пана Тернопільського Воєводи від 10.ІХ.1936 № PW54, опертого на вироку Найвищого Суду від 14 травня 1935 №2 K 369/35 і рекомендації Пана Тернопільського Воєводи від 15.ІХ.1936 № В43 повідомляю, що перед кожним державним святом, а також перед кожною офіційною урочистістю, будинки громадських, культурно-освітніх, економічних і спортивних організацій, незважаючи на національність, як теж приватні будинки, в яких знаходяться локалі інституцій публічної вигоди на засаді найму або оренди, були фляґовані як у день свята або урочистості державними прапорами.

В випадку непослуху в предметі фляґування будинків особи, уповажнені до представництва тих інституцій назовні, притягатимуться до кримінально-адміністративної відповідальності за статтею 18 права про проступки.

Війт громади Юзеф Зайдель».

Не беремося інтерпретувати повищого розпорядку, це слід зробити у центральному уряді. Пригадуємо тільки, що у Австрії шарварки були точно означені (чотири піші дні або один тяглий у році), як теж були означені всякі офіційні обходи. У Польщі нема ні одного, ні другого, а в додатку одні і другі дуже збільшені. Слід би означити теж і в Польщі офіційні обходи, бо, як сьогодні, обов’язок святкування і фляґування означує нині навіть який-небудь війт з якихсь там Печихвостів. На кожний випадок справою повинна занятись Українська Парламентарна Репрезентація.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі