Про російських “визволителів” Галичини у 1914 році та колаборанство інтелігенції

Share Button
На світлині - наш галицький Станіславів (сьогодні Івано-Франківськ) на фоні якого позують шість російських козаків з Першої Терської льготної козацької дивізії. Світлина була зроблена, скоріш за все, у вересні-жовтні 1914 року.
Мене б та світлина з донськими козаками в роки Першої Світової війни не зацікавила, якби не сучасна приписка одного чоловіка під тим фото, а саме: “…Як мені розповідали історики, вперше, коли кубанські і терські козаки потрапили до Галичини, вони розкупили у книгарнях “Просвіти” всі видання “Кобзарів” і портрети Шевченка…”.
Такими поясненнями хтось конкретно хоче представити тих кубанців ну, майже, як наших однокревних, які навіть в шабельні атаки кидалися проти наших дідів-прадідів, аби лише почитати у Львові того Шевченка… . Фактично ж, у подібних “роз’ясненнях” йдеться про спробу обілити вторгнення російських військ до Галичини і подальші 293 дні їхньої окупації.
Тому, нижче дуже стисло про те, що принесло вторгнення царської Росії до Львова, починаючи із 3 вересня 1914 року.
– перше, що зробили окупанти – так це вивісили на вежі Ратуші російський триколор
– центральноєвропейський час змінено на петроградський
– усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою
– в обіг запроваджено російські рублі за заниженим курсом
– введено комендантську годину з 22 години вечора до 4-ої години ранку
– заборонено продаж алкогольних напоїв (за винятком пива на розлив) та створено міліцію
– заборонено вуличним музикантам (тим, які грали на катеринках) працювати не лише на вулицях, але навіть у подвір’ях
– закрито усі українські товариства і часописи. Так, редакція “Діла” перенесла своє видання до Відня, а в її львівській друкарні почали видавати “Армейскій Вестник”, “Львовское военное слово” та “Львовскій вестник”
– у школах Львова і по всій Галичині російську мову почали викладати не менше 5 годин на тиждень у кожному класі, а навчання українською було суворо заборонене
– натомість, свобідно діяли усі польські школи, а польська мова вживалася на рівні з російською
– заборонена діяльність Наукового Товариства ім.Шевченка, “Просвіта” та інші “мазепинские” організації
– у Львові і по інших містах Галичини було відкрито двомісячні курси російської літературної мови
– без дозволу окупаційної влади заборонялося пересуватися за межі міста, а для забезпечення порядку було видано наказ про здачу зброї мешканцями міста
У перший же день окупації Львова росіянами, нова влада взяла у заручники 16 поважних і авторитетних львів’ян, серед яких було 4 поляка, 8 українців та 4 єврея (згодом, при відступі зі Львова, російські окупанти, щоби гарантувати собі більш-менш безпечний вихід з міста, повторили цю фішку і взяли у заручники вже 37 осіб, з яких 12 було поляків, 10 українців і 15 євреїв).

Російська піхота у Львові 1914-1915 роки

Щоб уникнути розстрілу заручників і запобігти більш жорстким репресіям, частина львівської інтелігенції від “імені українців міста Львова” звернулася до співгромадян із закликом, який поширювався у вигляді листівки, в якій мовилося наступне:
“До українців м.Львова!
Побідоносна російська армія входить у мури Львова.
В сій переломовій хвилі взиваємо всіх Українців міста Львова, щоби з уваги на доконаний факт відповідно поводилися.
Просимо і взиваємо всіх задержати повний супокій і достоїнство.
Супроти побідоносного росийского війска треба поводитися чемно і прилично.
Перестерігаємо всіх рішучо щоби, борони Боже, ніхто не поважив ся виступати ворожо проти росийських жовнірів, або допускатися яких небудь збитків, насильств або підюджування, бо за нерозважний вчинок одиниці, мусів би відповісти наш загал, а в першій мірі чотирох наших закладників (загально звісних і поважаних членів нашої української громади)
Непослушних здержуйте, а в разі доконечности віддавайте в руки власти.
Від Вашого поведення залежить доля нашої людности і нашої справи!
Львів, дня 3 вересня 1914
За українців міста Львова:
о.ректор Йосиф Боцян
Павло Войнаровський
Др. Юліан гірняк
о.Др. Мирон Гординський
Василь Гресяк
о. Юліан Дзерович
дир. Микола Заячківський
письменник Михайло Павлик
о. мітрат Лев Туркевич
ст. радник Лев Шехович
проф. Володимир Шухевич
дир. Др. Стефан Федак”.
Заради справедливості слід додати, що на угодовство з російським ворогом тоді пішли представники всіх нацменшин, які мешкали у Львові. Жодного заклику хоч якось протистояти агресорові, а тим більше – збройно, ніхто з тодішніх “провідників” нацменшин, які мешкали у Львові, не висловив.
В оправдання можна сказати, що, по-перше, Львів тоді не був всуціль українським, а, по-друге, галицькі українці трактували Австро-Угорську імперію, в якій на той час проживали, як злу мачуху, а не як рідну державу. І австро-угорська, і російська, імперії були однаковим (за своєю руйнівною силою для самоствердження націй) злом для тогочасних українців з тою лише різницею, що одні з них проживали на сході, а інші на заході.
…Сьогодні чимало львів’ян вже призабули, що більш як сто років тому в часи Першої Світової війни наше місто, як і увесь галицький край, був окупований ворожою сусідньою державою. Тоді, над Ратушою, розвівався російський триколор, а сам Львів – впродовж тих 293 днів – був столицею Львівської губернії Російської імперії.
На щастя, це була ще доволі легка прививка проти двоголового імперського вірусу, яку Історія вколола нам для того, щоб ми більше ніколи в житті не повелися на “розпростерті обійми” нашого східного сусіда.
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі