Розмова зі священником: про вбивство, гомосексуальність та корупцію у Церкві

Катерина Бенюк | 01 квітня 2021 Життя
Share Button
Фото ілюстративне
Отець Ігор Головчак - парох парафії Св. ап. Івана Богослова у Суховолі, що біля Львова.

У першій частині інтерв’ю з отцем ми говорили про 8 березня, стосунки і рівноправ’я у них.

Цього разу о. Ігор Головчак розповість про те, що б він робив, якби його дитина була “нетрадиційної” орієнтації, чи потрібна у школі сексуальна освіта та як формуються його фінанси.

Папа Франциск дуже гарно прокоментував питання людей “нетрадиційної” орієнтації. Така позиція багато кому імпонує, адже люди відчувають принцип любові, а не ненависті. Що Ви можете сказати про це?

Деякі вчені та психологи стверджують, що на Землі близько 4-5% людей народжуються з гомосексуальною орієнтацією. Ще коли я вчився в Австрії, то мав нагоду відвідати спеціальні зустрічі для людей з нетрадиційною орієнтацією, на якій був присутній психолог.

Як бути з тими, хто має вроджені такі властивості? Перш за все мушу сказати, що навіть і “натурали” не є завжди морально здорові. Кожен має якісь свої проблеми і певні нахили, які з точки зору християнської моралі не є “здоровими” (нпр. Багатоженство, подружня зрада і т.д.) і з якими він мусить вести духовну боротьбу. Я би не хотів образити цих 5% людей, але мені би також і не хотілось легалізувати ці схильності і стверджувати, що це правильно. Я розумію, ці схильності є і нікуди не зникнуть, але це не означає, що з ними не треба вести духовну боротьбу та переходити до вчинків.

Ще десь близько 10% набувають гомосексуальні схильності. І от зараз модно говорити про гендерну політику, про одностатеві пари, які можуть усиновлювати дітей. І дитина, потрапивши в таке середовище, може вважати одностатеві стосунки нормальними та робити певні хибні висновки при своєму власному статевому дозріванні.

Ми мусимо визнати і розуміти, що такі люди є, що у них та сама гідність перед Богом, як і у кожного з нас. Ніхто не може їх засуджувати. Однак мусимо засудити гріх.

-Але ж Ви знаєте, що були дослідження…Орієнтація дитини залежить від того, якою вона народилась, а не від того, хто є її батьки.

Ні, деякі вчені та психологи стверджують, що можна набути сексуальну орієнтацію завдяки навколишнім факторам, які спонукають до одностатевого потягу. Виховання в гомосексуальних “сім’ях”, я вважаю, антигуманно і проти права дитини. Бо дитина могла попасти в нормальну сім’ю і не набувати нічого протиприродного. Природно — це коли Бог визначив, як має бути: єдність жінки з чоловіком.

– Але виходить, що Бог їх такими створив…

Ні, стоп. Тут не треба забувати, що ми народженні у первородному гріху. Певного роду наднищення нашої людської природи, яке увійшло у наше життя як наслідок гріха. І кожен, хто народжується, вже є з тим гріхом. Гадаю, що гомосексуалісти є такими не тому, що так захотів Бог, а тому, що у їхнє життя зайшов наслідок якогось гріха. Наприклад, коли сім’я зловживає алкоголем, то є великий шанс, що і їхні діти будуть так само. Деякі вчені говорять про генетичну схильність до алкоголізму. Наслідки наших гріхів пожинатимуть наші діти.

Чому ж Бог допускає це і наражає на страждання людей, які у цьому не винні? У нас є вибір — грішно жити чи ні. Саме через наші немочі можлива духовна боротьба з самим собою, яка і виявляє нашу любов до Бога.

З іншої сторони, коли Бог допускає народження неповносправної особи. Тут є важливий нюанс, що так може статись аби Бог через неї зумів себе проявити. Як от історія зі сліпонародженим. Ісуса запитали, чи чоловік сліпим народився, бо сам згрішив, чи через гріх його батьків. Ісус відповів, що ніхто не згрішив. Чоловік народився сліпим, аби згодом бути зціленим і щоб Слава Божа на ньому показалась.

Тут на землі, чому я чоловік, а ви жінка — я не знаю. Є люди, які проти цього протестують. Це так звані транссексуали. Вони проти провидіння божого та того вибору, який зробив сам Господь. Не я вибирав свою стать, мені її дав Бог. Моя думка така, що Він робить це з таким задумом, що будучи чоловіком – для мене це буде найкраща можливість та дорога, якою ідучи, я зможу спастися. Якби я проти волі Бога став, чи переродився зараз жінкою, то під питанням залишиться, чи достатньо у мені знайшлось би сили провадити духовний спосіб життя та в кінцевому результаті осягнути Царство Боже. Те, що я народився тут, у цьому селі, у цій країні, чоловіком — це такий промисел Божий.

– Але народжуються особливі діти, де стать визначити важко і вибір за батьками, не завжди правильний.

Я не до кінця знаю про такі аномалії. Можливо, таке є. Але, думаю, все одно щось є більш виражене у дитині — чи жіноче, чи чоловіче. Тут медики мають розбиратись.

– Якби хтось з Ваших дітей був “нетрадиційної” орієнтації, чи спілкувались Ви би з ним?

Однозначно я би не відрікся і продовжував би любити як свою дитину. Однак, я би у якийсь спосіб намагався б пояснити, що те, що він/вона відчуває — є чимось недобрим. Потрібно просто старатись і боротись проти цього. Так само, як ми боремось проти своїх спокус і нестерпних бажань.

– То як виходить? Бог створив нас, щоб ми все життя самі з собою боролись?

Бог сотворив нас з любові. Для того, щоб ми могли бути щасливі. Це його єдина ціль. Проблема в тому, що він нам дав розум і волю. У цій волі людина почала недовіряти Богові (Гріх Адама і Єви). І тоді Господь дав людині час для визначення. І цей час є якраз тим періодом на Землі. Ми маємо визначитись, чи довіряємо Йому, чи відкидаємо Його, приймаємо Його волю, чи поводимось свавільно.

– Чи змусили б дитину одружитись з кимось, чи може наполягали б на цьому?

Ні. Абсолютно, ні. Це означає зруйнувати життя не тільки моїй дитині, але і іншій. Це зовсім неправильно. Такі люди, які відчувають це, мусять собі давати раду. Можливо ті схильності є, певною мірою, для того, щоб стати затворником. Може Бог через ту слабкість хоче зробити сильнішим. Христос так і казав — ваша слабкість у силу обернеться.

– Як після усіх гріхів Церкви (католицької) — вбивств, цькувань, педофілії і т.д, помилок, які Церква замовчувала – можна довіряти цій інституції?

Тут мусимо ствердити, що Церква як інституція є свята, бо її освятив Ісус Христос, а як спільнота – складається з грішних людей. Церква не без грішників, хоч сама вона без гріха. Всі люди мають свої немочі. Ми це маємо визнати і бути до цього готові.

Христос казав, що прийшов не до здорових, а щоб лікувати хворих. Ми, Церква, як спільнота, хочемо бути вилікуваними. Треба розуміти, що ходити до церкви чи належати до неї— не означає бути безгрішним. Це означає прагнення вилікуватись та стати святим.

– Церква прагне стати кращою?

У розумінні Церкви як спільноти так, прагне до святості! Чому воно виглядає, що Церква щось замовчує…на мою думку, тут є пасторальний фактор. Якщо розголошувати помилки окремих осіб, які належать до Церкви, це може нашкодити слабодухим. Які потім казатимуть “от дивись, Бога не існує”. Те, що Церква не розголошує якихось моментів, не означає, що вона проти них не бореться, або їм потурає.

– А як щодо таких моментів, коли замість покарання священника, Церква його відправляє просто на іншу парафію?

Треба розуміти різницю між нерозголошенням та покриванням. Якщо хтось когось покриває у злочині — це неправильно. Ще інше, коли ми собі думаємо, що хтось там зробив якийсь злочин і не поніс покарання…ми не знаємо до кінця ситуацію. Бо якщо є злочин, то священник відповідає перед церковним судом. І якщо хтось вважає, що покарання недостатнє, то може звернутись у цей суд. Інше, коли якась незначна справа була на розгляді у єпископа, без суду. Єпископ, як батько, бачачи каяття священника міг змилосердитись (ми не говоримо про конкретні випадки, лише гіпотетично — ред.). Але не покривати!

– Церква має ж видавати такого священника поліції…

Саме так. Має право і обов’язок такий. У статуті кожної парафії є написано, що вона діє за Законом України і підпорядковується Конституції. Якщо хтось бачить реальне порушення закону, то має звернутись до поліції. От до єпископа можна звернутись, якщо є порушення морального порядку, чи того, що стосується його служіння як священика.

– Як Ви ставитесь до православної Церкви? Чи має місце думка у церковному світі про об’єднання?

Скажу так, що вони, що ми на літургії молимось про воз’єднання. Бо колись була одна Церква. Вона розділилась на умовно Католицьку та Православну. І ці назви не суперечать одна одній. Католицький означає вселенський, православний — той, який правильно прославляє. Розкол у Церкві стався чисто з політичних причин. Не через віру. Це, насправді, є велика біда! Христос казав — через любов між вами пізнають, що ви мої учні. Тобто, щоб бути учнями Христа, ми маємо любити своїх братів з Православної Церкви. І навпаки. Там, де є любов, є і єдність. Як у нас в селі – ми робимо спільну Коляду, запрошуємо один одного на дійства, спільні гуртки і т.д..

Біда є тоді, коли певні конфесії ставлять собі за мету сіяти ворожнечу. Не бажають діалогувати та шукають лише своїх корисливих цілей.

Якби політика не вмішувалась у церковне життя, то Церква була б єдина. Але Церква має вмішуватись у політичне життя, щоб вчити політиків моралі, честі та справедливості.

– Корупція. Наші журналісти-розслідувачі зробили дуже цікавий матеріал – МАЄТКИ ПІД РЯСОЮ. УГКЦ – YouTube. Були б вдячні, якби Ви це якось прокоментували. Ми розуміємо, що Ви не речник і не на високих постах у Церкві, але тим Ваша думка і важлива та цікава.

Скажу по правді, що це є дуже суб’єктивне представлення інформації. І дуже маніпулятивне. Кожен з тих фактів потребують детальнішого розслідування і роз’яснення.

Моя думка така, що воно не має права на існування, бо пахне очерненням. Гадаю, що для доброго розуміння усіх тих речей, які викладені у відео, журналістам треба було поговорити зі всіма фігурантами розслідування. Нехай би вони почули пояснення від них.

Паломницькі кошти йдуть, швидше за все, на плату персоналу та на утримання будинку (мова про паломницький будинок у Страдчі — ред.).

Питання податку, оподаткування свічечок, літератури і т.д.. Перш за все, мені так здається, треба переглядати законодавство. Який би регулював відносини між Церквою та державою. Бо Церкву віднесли до неприбуткових організацій, однак насправді є думка, що вона має трохи більший горизонт, ніж такі організації і заодно залишається некомерційною.

– Хто потрапить у рай? Атеїст, який просто жив по совісті і моральних принципах чи віруючий, який грішить, але ходить до церкви та дає пожертви? Або ж — віруючий, який живе по совісті чи атеїст, який так само живе?

Не знаю (сміється). Це питання спасіння, яке піднімалось на Другому Ватиканському соборі – чи можливе спасіння людей, які належать до інших релігій чи атеїстів.

Можу сказати, що якщо, ставши перед Богом, атеїст скаже, що хоче бути з Ним, то Господь його ніколи не відкине. Це ж сталось і з Розбійником, що висів на хресті поруч з Ісусом. Однак жити за якимись моральними принципами з різних причин, але не прийняти Бога – це теж саме, що сказати Йому я хочу жити без Тебе. А життя без Бога – це і є пекло.

Не можу сказати, хто потрапить до Раю. Знаю, що Господь чекає на нашу відповідь — чи хочемо ми бути з Ним. Він не буде рахувати гріхи чи добрі справи, чого більше. Він буде дивитись на твоє бажання.

З іншої сторони, якщо людина заявляє, що хоче бути з Богом, але робить протилежне, це означає, що вона сама себе обдурює. Апостол Павло казав — якщо ти кажеш, що любиш Бога, а ненавидиш ближнього свого, то ти сам себе обманюєш.

– Який предмет у школі більш важливий — християнська етика чи критичне мислення?

Скажу так, що ні одне, ні друге не суперечить один одному. Християнська етика — це знайомство людини з християнством. Критичне мислення — це, коли людина вчиться аналізувати.
Я як вчився в семінарії, то поки я у чомусь не переконався, я того не сприймав. Я був критиком. Такий собі трохи науковець, який Бога бачить в кінці.

– Чи на початку все ж?

На початку Бога бачить релігія, християнська етика — Бог сотворив небо і Землю. А я це сприймаю навпаки: якщо є Земля, значить є Бог.

– Добре, то таки Бог створив Землю…чи людину, до прикладу?

Наука ніколи не заперечувала існування Бога. Його називали по різному — вищий розум і т.д. Бо не може бути, щоб саме на такій відстані Місяць від нас був, а кора Землі має саме таку товщину, що дозволяє життю на цій планеті існувати. Це не випадковість, так повезти не може без участі Бога.
Зрештою, треба розуміти, що ми ніколи не зможемо пізнати Бога на Землі. Богослови говорять, що коли ми попадемо у Рай, то тільки те і робитимемо, що пізнаватимемо Його. Слово Бог — це відкрите слово. Але не більше, ніж написано у Святому Писанні, яке є повнотою.

– Спробую перефразувати питання – чи обов’язкова християнська етика у школі?

Відповім позитивно. Я би цей предмет впровадив обов’язково у всіх школах. Так само, якби я набудував Хрестів, фігур та ікон у кожних три кілометри для того, щоб людям нагадувати, що Бог є.

Очевидно, обов’язковим предметом християнска етика не буде, але я би рекомендував, щоб хоча б він був у програмі шкільній. Ті особи, які не бажають відвідувати такі уроки, мусять написати якусь заяву і просто ігнорувати цей предмет. З відома батьків і вчителів.

– Як щодо свободи віросповідання?

Ті, хто не ходить на християнську етику, то Свідки Єгови. Ну або мусульмани. Бо для решти це є прийнятним.

Як бути не з християнами. Ну Україна є християнською державою…

– Україна є світською державою.

Ні. Християнською. Бо Володимир Великий, в принципі, визначив її напрямок розвитку і ми не повинні боятись, що ми є християнами. І відстоювати це.

Це для мене важливо, бо вважаю, що християнство є цією релігією, яке містить найбільше любові та веде до правдивого Бога.

Якщо ми не будемо цього відстоювати, то натомість прийде якийсь релігійний вінегрет, який матиме інші цінності вже.

– Сексуальна освіта?

Я не бачив програми, але мені би було цікаво. Напевно під сексуальною освітою в першу чергу хочуть пропагувати гендерну політику. І не в тому доброму значенні того слова, що всі статі мають ту саму гідність. А типу, що в сім’ї не буде мами і тата, а загалом “батьки”.

Така освіта, що стосується нашої статевості то є потрібний предмет. Для розуміння самого себе. Наша статевість дана нам Богом, вона потрібна та корисна. Більше того, вона має свою святу функцію. Те, що Господь сотворив — є добре, а значить святе. Адам і Єва в Раю були нагими. І тільки після гріхопадіння вони почали прикриватись. Бо гріх змінив їхній погляд на світ. Гріх перевертає розуміння зі святих речей на якісь грішні. Для того аби побачити святість в нашій статевості, мусимо викорінити той гріх. Подружжя і статевий акт в подружжі — це свята річ. А ми, люди, перетворили це у щось соромітське. Статеве виховання конче потрібне і в християнському значенні. Дуже важливо, щоб ми побачили своє тіло, сприйняли його і бачили у тому добро.

– Я попросила знайомих придумати Вам запитання. І, може і не дивно, але більшість цікавлять фінанси:

– Церква — це бізнес-структура?

Ні!

– Як формуються Ваші фінанси? Справді багатьох цікавить, з чого живуть священники.

З пожертв парафіян. Є певні надходження, тоді ми збираємось з парафіяльною економічною радою. З надходжень ми дивимось, на що можуть піти кошти.

– Тобто ви кожного місяця збираєтесь так?
Ні. Мінімум щоквартально. А питання зарплати піднімається зазвичай раз на рік. Все залежить від того, як міняється рівень життя.

– Можете назвати Вашу суму зарплати?

Нас є троє священників на парафії, і жоден з нас не має середньої по Львівщині зарплатні.

Ще треба сказати, що до надходжень священника відносяться матеріальні подяки після хрестин, шлюбів, та інше. Але важливо зазначити, що це добра воля парафіян. Ба більше, коли я бачу, що родина у важкому стані, в тому числі і фінансовому, то я відмовляюсь від винагород.

– Чи готові відректись від УГКЦ через корупцію в структурі? Уявімо, що УГКЦ у Львові втрапила у серйозний корупційний скандал.

Це питання подібне до питання про дитину з “нетрадиційною” орієнтацією. Чи відречуся я – ні! Служіння не залишив би. Я готовий до чогось подібного і це не привід казати, що Церква як інституція Божа є погана.

– Якщо Церква — це грішні люди, то чи Її існування є доречним?

Ну, Церкву заснував Ісус Христос і вона, як структура, мусить бути — як інституція, і як структура., бо саме вона є інструментом для спасіння людини.

– Церква і політика сумісні? Стандартна ситуація, що по церквах священники часто агітують за когось під час виборів. Це стосується як ПЦУ, так і УГКЦ. Чи взагалі має право священник, як лідер думки(але не політичної), таке робити? Як ставитесь до ситуації, коли священник йде проти волі УГКЦ і бере участь у виборах? – https://dilo.net.ua/novyny/ugkts-pokarala-svyashhennyka-yakyj-popry-zasterezhennya-bratyme-uchast-u-vyborah/

Справа в тому, що священник є покликаний до певного виду діяльності — проголошення Христа. Якщо священник хоче займатись чимось іншим, це означає, що він має скласти повноваження.
Тут Церква постала перед складністю, бо священство, яке він отримав, є вічним. Ніхто не може відібрати від нього того. Можна йому заборонити священнодіяти, але загалом, він залишиться священником. Бо це дія Святого Таїнства, яку неможливо забрати назад. Це як зі шлюбом чи хрещенням і т.д.

Щодо агітації під час виборів. На мою думку, священики мають право та обов’язок звертатись до парафіян, вчити та нагадувати, що вибирати між кандидатами потрібно керуючись критеріями християнських, моральних та національних цінностей, не називаючи при цьому імен.

Вбивство… .

На жаль, є випадки, коли людина вимушена це зробити. Як на війні, до прикладу.

– Або у випадку голодомору, коли, ймовірно, батькам доводилось вбивати своїх дітей

Так, особливо, коли людина доведена до божевілля. У такому стані як такої провини вона не несе. У Католицькій Церкві є чітко визначене поняття важкого гріха. Він має бути вчинений свідомо та добровільно.

– Тобто, якщо мене хтось буде шантажувати, щоб я пішла і когось вбила, це гріхом не буде?

Ну ні. Це не співмірне. У цьому випадку є свобода вибору — потерпіти мені чи забрати життя у когось. Питання вбивства важке і тут треба кожен випадок розглядати індивідуально. Бо може бути так, коли вибору немає — або ти вб’єш, або тебе, як це відбувається на війні. У такому випадку богослов’я Католицької Церкви каже, що важкого гріха немає, але є легкий гріх.

У Православній Церкві кажеться, що є так зване “менше зло”. Вбивство, у останньому випадку, залишається все одно злом, але меншим.

У любому випадку, ми не можемо назвати вбивство добрим ділом. Якщо так, то воно погане. Нейтрального тут не існує, але і іншого виходу з складної ситуації, у якій під загрозою стоїть власне життя, яке потрібно захищати, теж.

– Може у Вас буде якесь побажання для читачів?

Плюси віри можна побачити тільки тоді, коли повірив сам. Для того, щоб порівняти стан віруючого і атеїста потрібно мати пережиття цих двох станів. У більшості ми маємо з вами досвід життя без Бога, а от щоб отримати досвід життя у Бозі, потрібно трохи попрацювати. Тому запрошую усіх читачів познайомитись ще ближче з Богом через особисте спілкування з Ним (молитву, читання Святого Письма), і щоб побачити та скуштувати правдиву Любов, яка нами є недолюблена.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі