Що приховує львівська каналізація? Розмова з дигером про вхід у Полтву і не лише

27 грудня 2019 Життя, Львів, Фото
Share Button
Фото: Андрій Риштун
Чи думали ви над тим, що є під Львовом? Як виглядає львівська каналізація і чи досі тече десь там річка Полтва? Є люди, які не просто про це думають, а лізуть під землю, щоб на власні очі все побачити!

Їх звуть дигерами (від англ. слова digger – копати). Бути дигером може кожен, хто не боїться блукати закинутими місцинами, де не зустрінеш людей. У цьому, власне, і є своя романтика та краса – побачити те, що ніхто не бачить.

Фото: Юра Мартинович

Фото: Андрій Риштун

Андрій Риштун один з таких людей. Він інженер за освітою, який працює IT-шником у Львові. Понад 10 років тому Андрій почав займатися дигерством. За цей час він встиг написати свою книжку про мандри «Туристичні креативи», відкрити нову печеру у Карпатах та побувати у багатьох непересічних місцях. Останнім часом він став відомий у Львові як автор петиції про відкриття підземного входу у каналізацію біля Оперного театру, де ще досі протікає річка Полтва. На думку Андрія – це може бути нове знакове туристичне місце для міста Лева.

Журналіст ІП «Діло» поговорив з Андрієм Риштуном про те, як воно бути дигером та чому його так ваблять закинуті місця?

– Андрію, коли ти почав цікавитися підземеллями? Напевно, вже з дитинства проявлявся інтерес до різних напівзакинутих місць?

– Є дуже багато напрямків по дослідженню нових місць. Дигери спеціалізуються по дренажних системах і по каналізаційних колекторах. Коли був маленький, як і всі хлопчики, любив кудись залізти. Бо це було цікаво і круто! Зараз так само люди то все роблять, але ще й в інстаграм закидають. У мене такий психотип, що я активний і люблю якийсь постійний рух. Мені не так принципово, чи ми ліземо на дах, чи у підземку, бо важливо, щоб щось відбулася і було цікаво. Коли закінчив університет, то почався дуже туристичний етап у житті: велосипед, скелелазіння, печери, гори. Але згодом це все стало проїдатися і не відчував смаку. Тоді переключився на те, що загальним словом називають дигерство. Одного разу, коли просто гуляв собі містом і говорив по телефону, то випадково ноги завели на територію колишнього військового бункера зв’язку, так звана «Лощина». Мене зацікавило це місце. Почав гуглити і захотів туди спуститися.  Це приблизно 30 метрів під землею, 1,5 км ходів, 50 кімнат. Тобто він такий досить масивний та легкодоступний об’єкт. З нього і почав. Зібрав команду однодумців, бо самому лячно було йти, і дві чи три години ходили цим бункером. Дуже багато адреналіну отримав! Після була славнозвісна річка Полтва, перші спуски у каналізацію. Всі ці події трапилися ще у 2006-2008 роках. Мене це захопило, відновили сайт explorer.lviv.ua, де описували і досі описуємо наші спуски та дослідження.

«Мені сниться Полтва»

Фото: Василь Карпюк

Фото: Андрій Риштун

– Наскільки знаю, ти вже став спеціалістом по річці Полтві?

– Можна і так сказати, бо, коли проводжу якісь відкриті лекції щодо питань, пов’язаних з Полтвою, то завжди збираються повні зали людей. Чесно скажу, коли почав цікавитися Полтвою, я спати не міг! Вночі аж снилася ця річка! Мені снилося моє рідне місто Дрогобич, де протікає річка Тисмениця і що через ту Тисменицю потрапляю у Полтву і знову виходжу у центрі біля площі Ринок у Дрогобичі… Ось так цікаво. Все це мене тримало. Полтва у ті часи була ще не ходженою. Відповідно, майже не було інформації про входи і виходи. Ми почали своє дослідження майже від території очисних споруд, бо там мусив бути десь вхід. Звідти проти течії йшли вверх та досліджували. Бачили, що ага, тут є люк, значить ось і інший вхід. Так поступово все більше пробиралися до центру і знали вже, де є входи і виходи.

– А можеш розповісти, що там під землею, під Львовом можна побачити?

– У центральній частині, де проспект Свободи, там ширина каналізації 10-12 метрів. Висота за Оперним театром десь 7 метрів. Дуже високо! Це майже, як тунель метро. Вода тече посередині. Зліва і справа залишили тротуари, бортики, щоб по них ходити і обслуговувати каналізаційну систему. За Оперним театром ширина бортиків достатня, щоб там проїхала навіть фіра. Це справжнє львівське підземелля!  Вище по течії, то ширина і висота зменшується. Є місця, які нагадують водопади, де різко висота спадає. Наприклад, між собором святого Юра і церквою святих Ольги і Єлизавети.

Буває, що попадаються якісь цінні речі. Наприклад, знайшли австрійську ложечку з іменним підписом та гравіюванням. Також можна натрапити на багато інструментів, якісь старі сокири та лопати. Монетки трапляються. Але чесно скажу, що я не шукаю там скарбів, навіть, коли бачу купу чогось намитого, то пропущу. А є люди, які ходять зі мною і кожну таку передивляються. Я просто фотографую. Впевнений, що у Полтві є дуже багато цікавих речей, бо ніхто конкретно і не починав у тому напрямку працювати.

Пройшов 80% львівської каналізації

Фото: Андрій Риштун

Ти вже багато  пройшов львівської каналізації? Як часто спускаєшся під землю?

– Думаю, десь 80% пройшов по Львову. А ще 20% у планах, куди хочу попасти. Все залежить від мого зацікавлення і настрою. Буває, що от мені стає цікаво пошукати у Карпатах якийсь підземний бункер. А потім раптово виникає інтерес, куди ж то вверх по вул. Городоцькій Полтва йде? Тому буває щось планую, а щось більш спонтанно виникає.  Деколи буває таке, що зранку йдемо кудись, а вже в обід вирішуємо під вул. Липинського півдня полазити. Якщо добре йде і гарна компанія, то хоч цілий день там би був. Важливо, щоб самому не ходити – це погана практика, як у гори самому лізти.

– У якому стані колектори та львівська каналізація? Знаю, що є проблема із замуленням.

– Є частина колекторів в ідеальному стані, нові і класні. Але був недавно у колекторі на князя Романа і там цеглини можна було руками виймати! Він є під проїжджою частиною. Я про це вже написав, всі знають. Якщо б цю ділянку підштукатурити, то вже краще було. Якщо нічого не зробити, то вода буде все це розмивати і просідатиме земля. Стосовно замулення – то така проблема є у дуже багатьох місцях. Я про це писав і в інтеренті і доносив безпосередньо до «Львівводоканалу». Якби певні ділянки почистити, то проблем із затопленням у Львові було б менше. Вони все рівно б існували, бо на то є багато різних причин. Але принаймні вода б швидше витікала, бо легше було кудись далі втікати. Для уявлення опишу ситуацію. От йдеш собі каналізацією, потічок під ногами 30-40 сантиметрів, а потім ні з того ні з сього розливається на всю ширину колектору (три метри) і до колін води. А так є, бо лежить люк який впав всередину, якесь каміння, якісь старі шмати. Відповідно, вода підноситься догори. А де стояча вода, то починається гниття і утворення бактерій.

Багато замулення та врізок

Фото: Юра Мартинович

Фото: Андрій Риштун

Фото: Андрій Риштун

– Також різні врізки у каналізацію бачив на твоїх фото…

– Так, з врізками є проблема. На них часто натрапляю. Наприклад, одна на Левицького йде прямо у колектор. Трубу хтось кинув рівно посередині, а це зменшує пропускну здатність. Коли колектор і так під час дощу наповнюється до стелі, то ця врізка обростає брудом шматтям і так далі. Відповідно, 30% перерізу перекривається, менша проточність води і потерпають люди, що наверху. Були смішні врізки. Для прикладу, зараз така є на Пекарській. Коли хтось трубу у колектор виводив і так перестарався, що втиснувся у наступну стінку! Тому, коли там спускають воду, то вона у ту стіну впирається і немає куди текти. Ми навіть жартували, що, напевно, там зверху у туалеті написано: «Серветки не викидати, бо забивається труба». А ще цікаву річ недавно побачив у Зубрі. Там цілу опору забили у каналізацію! Зі мною зв’язувалися із Сихівської райадміністрації. Все розповів, обіцяли розібратися. Так що є якийсь фідбек.

– Коли уявляю каналізацію, то одразу згадуються американські мультики, де розповідають про маленьких крокодилів чи черепашок, яких злили у каналізацію і вони собі там живуть…

– Крокодилів там немає! (Сміється, – автор) А от щурів там багато. Бо вони ж мають десь жити. Є різні невеличкі руйнування у центральній частині міста, от вони і пролазлять туди. Жаб також можна побачити. Павуки повзають, якісь комахи. Риби не плавають. Хоча у Чехії риби плавають у колекторі, бо у них там дренажний колектор, тобто чистою водою розбавляють каналізаційні системи.

У Полтві не смердить!

Фото: Андрій Риштун

– А чи смердить у Полтві? Бо складно зрозуміти, чого людей тягне у каналізацію? Адже естетики там, здається, мало, ні?

– У Полтві не смердить! Постійно це кажу. Я ще не бачив жодної людини, яка б вийшла звідти і сказала: «фу, як там ваняло!» Чесно, звідти виходять всі веселі і щасливі. Там дійсно не смердить, більше смердить тут, наверху. Під землею у нас чудова вентиляція. Що вабить… Ну, основне приваблює, що ти відкриваєш щось нове. Побачити ту ж вулицю з іншого кута бачення. Знайти ділянку по якій ще не ходили. Є цілий напрямок фотографування розвалених заводів. Для прикладу, Чорнобиль. Чим він може бути красивим? Там вже 35 років ніхто не живе, а туристи все їдуть. Фотографують все підряд: від гнилої вивіски, до дерев на балконі. Тобто є своя естетика у тому, коли природа починає щось руйнувати. Естетика руйнації! Мені це виглядає красивим, подобається.

– Цікаво би було почути про місця, де переховувалися євреї під час Другої світової війни. Чи проходив ти ними? Для прикладу, про життя у каналізації описане в книжці Кристини Хігер «Дівчинка у зеленому светрі»?

– Це тема дослідження моєї знайомої Тички Гандзі, яка є кандидатом історичних наук. Вона цією темою займається професійно. Скажу, що ми всі ті місця проходили, знайшли і Гандзя працює над публікацією матеріалу, як було і що залишилося. Були у тих реальних місцях, де вони перебували півтора роки. На тій же площі Соборній, там є дві кімнати, все один в один, як описано в книжці. Я думаю, що варто би було поставити пам’ятний люк у тому місці, де вони ховалися. Також варто розуміти, що спеціально ми вузькими місцями не ходимо, хіба якщо є потреба. Оскільки там важко пробратися, треба повзти і вивертатися. Ми спускаємося у каналізацію у своє задоволення. Тому, коли труба менше метра у висоту, то в основному не ліземо у неї.

Правила безпеки дигерів

Фото: Юра Мартинович

– Зрозуміло. Хотів би також поговорити про техніку безпеки. Знаю, коли дощ падає, то у каналізацію категорично забороняється лізти. Що ще?

– Дійсно, перше правило всіх дигерів – при найменшій імовірності дощу під землю не лізти. Чому? Тому що, якщо дощ трішки більший, ніж сильний, то вода надзвичайно швидко піднімається до самої стелі і люди гинуть. У Києві вже кілька людей-дигерів, на жаль, ось так і загинуло. У Львові, на щастя, таких ситуацій не було, але є таке правило, коли дощ, то під землю не йдемо. Друге – це мати не один ліхтарик, а декілька різних джерел світла. Бо без світла у каналізації ти не знатимеш куди йти. Також водонепроникне взуття, бажано мати газоаналізатори. Хоча признаюся, що у Полтві зі мною ще не було жодного випадку, щоб газоаналізатор спрацював. Тобто все гарно вентилюється і шкідливих газів там немає. Так само поодинці не треба ходити, бо можна банально підвернути ногу і самому буде дуже складно вибратися з колектору, адже мобільний телефон там не тягне. Це базові правила. А щоб не заблудити, то накопичується досвід. Ми ходимо під землею і знаємо, де знаходимося, всі нові маршрути – описуємо на сайті. Повідомляємо, куди йдемо, щоб у випадку надзвичайної ситуації, знали де ми є.

Треба розуміти, що є складні маршрути і легкі. Легкі кожен може спробувати, для прикладу, у центральній частині міста. Але є такі, що треба брати альпіністське спорядження! Наприклад, є такі місця, що мають 20 метрів перепаду і це просто отвір у землі, там труба і ти у ній з’їжджаєш на шнурку. Вниз це приємно з’їхати, але назад треба сильно постаратися. Або ходили під Городоцькою, там ти йдеш вузькою трубою, вода стрімко несеться і треба триматися за стінки, щоб тебе не змило. Це і фізично важко, і досить небезпечно. На такі походи я ходжу з досвідченими людьми.

Також скажу, що раніше було відносно легко людям екскурсії робити центром, але останнім часом «Львівводоканал» почав активно протестувати проти того, що хтось заходить в колектор і його оглядає.

Львів’яни хочуть входу у Полтву

Фото: Юра Мартинович

– Говорячи про твою петицію стосовно облаштування входу у Полтву біля Оперного театру, думаєш, це реально зробити? Що для цього потрібно і чи в інших містах щось подібне є? 

– Наразі я не почув жодної аргументованої думки, чому це не можна зробити! Люди кажуть, бо там газ, а його там немає. Багато замість того щоб думати як це зробити – шукає причини чому б не робити. Наприклад можна встановити газоаналізатор і провести протягом місяця виміри показів газів, чи вони там є, чи є небезпечними? Провести дослідження, як коливається рівень води. Тобто думати у контексті, як це зробити, а не навпаки.

В інших містах, такі речі давно є. Для прикладу, у Празі. Прямо центральна площа, там діючий колектор, люди спускаються без ніяких масок чи протигазів. Точно так само може бути у Львові. У нас все є. Просто там, де сходи, треба зробити замість круглого люку – прямокутний. Площу і так зараз реставрують, лиш внизу зробити поручні. Це є програма мінімум, яку за день чи два можна виконати. Додатково можна встановити освітлення і ті ж газоаналізатори. Якщо ж будуть дані, які підтвердять, що там дійсно небезпечно і якісь гази, бактерії, інфекція, тоді це все можна засклити і через скло дивитися.. Уявіть, ти підходиш і на власні очі бачиш ту легендарну Полтву! Бачиш, як всі ці вулиці виглядають знизу.

Обговорював цей проект з дуже багатьма людьми. З чиновниками з міської ради. Зареєстрував петицію, щоб вони хоча б формальну відповідь дали. Тож  у міській раді давно у курсі про цю ідею. Десять років тому ще була акція «Леополтвіс», ми хотіли відновлювати Полтву. Тоді теж ця ідея просувалася. Я вірю, що одного дня такий вхід у каналізації буде відкритий. Бо є величезний запит від самих львів’ян! Львів’янам надоїли одні кафешки в австрійському стилі, їм також хочеться чогось такого, чого вони все життя хотіли побачити, а не лише чути, що десь там є Полтва. Так, я не спеціаліст по колекторах. Але ж треба подумати, як це правильно зробити. Є спеціалісти у водоканалі, які можуть втілити цю ідею.

– Ти кажеш, відновити Полтву. Невже це реально?

– На жаль, ні. Щодо Полтви ми провели дослідження. Виявилося, що немає вже достатньо води у цій річці, тому її не відновиш. Але у нас є Зубра, яка є значно цікавішою річкою, бо вона практично ще не забруднена, є повноводною. Сихів зможе мати  свою набережну, де тектиме водичка, плаватимуть качки, і, у майбутньому, можливо, навіть відновити Сихівське озеро! Багато хто навіть не знає, що на Сихові свого часу було велике озеро, де плавали катамарани, купалися люди. Місце залишилося, воно не забудоване. Річка є, потрібно лише звести греблю і частково очистити водойму. Бо, на жаль, є несанкціоновані зливи. Це автомийка, будинки приватні, які зливають свою каналізацію у річку.

– Є ідея, щоб відновити став на Вітовського біля парку Культури. Що думаєш про це?

– Моя персональна думка – чим більше озер, тим краще! На скільки це реально, тобто технічна сторона справи, я не знаю, не аналізував проект, але, якщо вони це зроблять, то буду лише щасливим.

Дигери – це відкрита тусовка

Фото: Олександр Іванов

– Тож, які твої цілі, де б ще хотів побувати у Львові? Чи відчуваєш себе Христофором Колумбом наших днів?

– Так, бувають такі відчуття, коли розумієш, що ти відкриваєш щось нове не лише для себе, але і для інших людей. У Львові є дуже цікаве підземелля під Цитаделлю. Воно велике і там можна їздити «Камазами»! Воно починаються від Головної пошти і закінчуються наверху Коперника біля монастиря. Вони реально величезні! Наполовину діючі і рахуються на балансі міста. Туди потрапити офіційно є складно. Бо неофіційно – це трішки не те, чим я займаюся. Треба від міської ради дозвіл. Другий цікавий об’єкт – це Високий замок. Хотів би залізти на телевежу. Це досить небезпечно, оскільки відбувається випромінювання. Наступного року планую відвідати декілька розбитих літаків Другої світової в Карпатах, які більш-менш знаємо, де є. Також у Львові є декілька колекторів, які цікаво подивитися. Але наперед того всього не знаєш, робиш, що робиш і речі стаються. Минулого року ніколи б не сказав, що у шахту в Стебнику попаду. А попав. Чи у суперсекретному головному командному пункті країн Варшавського договору, що біля Берліну, побуваю. Чи що відкрию печеру у Карпатах! Тому поживемо – побачимо.

– Одним словом, тобі подобається те, чим ти займатися і не збираєшся зупинятися.

– Звісно! Для мене це прекрасне хобі, яке допомагає краще працювати на роботі, бо відволікає і переключає. Також це можливість спілкуватися з новими людьми. Бо у нас не закрита тусовка, всі нові ідеї і люди вітаються!

Фото: Андрій Роюк

Юра Мартинович,

ІП «Діло»

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі