Як мер Львова збудував у Брюховичах дитячий табір та власну віллу

Богдан Скаврон | 26 листопада 2020 Життя
Share Button
Бургомістр Львова Міхал Міхальський, Nowości Illustrowane. 1907
Наприкінці ХІХ століття, коли поблизу новозведеного залізничного вокзалу в Брюховичах почало розбудовуватися рекреаційне курортне містечко для заможних львів’ян із розташованим поруч великим парком для прогулянок, у магістраті Львова надумали спорудити тут також новомодний у ті часи літній табір для оздоровлення та відпочинку дітей.

Найбільше до цієї справи долучився багаторічний радник (депутат) міської ради, а згодом віце-президент та президент (тобто голова міста) Львова Міхал Міхальський. Навіть місце розташування “вакаційних колоній”, мабуть, не випадково було обрано по сусідству із віллою бургомістра, будівля якої, до речі, дотепер збереглася на території нинішнього санаторію “Львів”.

Алея Міхала Міхальського (тепер — вулиця Курортна)

“Невдовзі, окрім літніх будиночків, що групувалися біля залізничного двірця та далі в напрямку села, почали з’являтися й інші будинки для літнього відпочинку. Стараннями бургомістра Міхала Міхальського при алеї Крашевського (тепер – вулиця Широка, – авт) було споруджено павільйони для вакаційної колонії, де під час літнього сезону велика кількість убогих дітей з родин міських службовців, а також із сиротинців мали можливість відпочити серед прекрасної природи Брюхович”, – писали про спорудження цього дитячого табору в путівнику Brzuchowice : podmiejska wieś letniskowa i ośrodek sportów zimowych, 1938 року.

Вілла президента (бургомістра) Міхальського

Таку турботу про дітлахів можна пояснити важким дитинством самого Міхала Міхальського, який походив із шляхетської родини, але рано осиротів та змалку перебував під опікою свого стрия. Той підштовхував малого до науки, але Міхалові більше припала до вподоби робота на кузні, яка була недалеко від дому. Там він потроху став навчатися ковальського ремесла. Родичі докоряли йому, вважаючи, що той ганьбить аристократичне походження, займаючись такою працею, але це його не похитнуло.

Вілла Міхальських під №3 на карті, 1914 рік

Згодом, коли Міхал Міхальський отримав посаду мера Львова, він говорив: “Якби мій стрий побачив мене тепер у цьому президентському фотелі, він би більше не соромився і забрав назад свої слова про те, що я ганьблю шляхетський рід”, – цитувало бургомістра у 1907 році львівське видання Chwila.

Ще 17-річним парубком Міхал Міхальський долучився до Січневого повстання 1863 року у Варшаві, коли польські шляхтичі зробили спробу визволити країну з-під влади царської Росії. Він, зокрема, був учасником битви під Порицьком (тепер — село Павлівка на Волині) з російськими військами. Після поразки національно-визвольних змагань Міхальський був на короткий час ув’язнений, а згодом повернувся в Галичину. У Львові він продовжив свою працю коваля: спершу в 1871 році як підручний у майстра Кубасевича на Знесінні, а потім організував власну справу – відкрив ремісничу майстерню, де його робітники не тільки займалися ковкою, але й виготовляли карети та фіакри.

Через кілька років постійної праці та проживання у місті Міхал Міхальський отримав “прописку” — у 1879 році він став громадянином “столичного королівського міста Львова”. Щоб отримати права жителя міста, окрім власноруч написаного клопотання до магістрату, Міхальський подав характеристики від кількох львівських громадян, свідоцтво моральності (видавалося переважно священниками, – авт), свідоцтво про місце народження та виписку про свої заробітки. У поданні він також додав, що багаторічною ковальською працею доробився до нерухомості на вулиці Жовквівській, в якій тепер і проживає.

Уже наступного 1880 року Міхал Міхальський очолив у Львові корпорацію ковалів, коновалів та стельмахів. Того ж року його було обрано до львівської міської ради від комітету “Єдності та Злагоди”.

Загалом Міхальський був доволі активним громадянином, долучався до важливих справ магістрату, як-от проведення у Львові Галицької крайової виставки 1894 року (тогочасного економічного форуму), а також проявляв себе у громадських ініціативах – скажімо, у 1887 році він отримав титул “куркового короля”, зробивши найвлучніший постріл на змаганнях, які проводило місцеве Стрілецьке товариство. Також він був президентом музичного товариства “Гармонія”.

“Займаючись справами господарсько-економічної сфери, він не випускав однак з поля зору справ шкільної освіти та виховання. Заклав вакаційну колонію у Брюховичах і взяв її під свою опіку, дбав про її корпуси та займався створенням фребльовських шкіл (дошкільних закладів на кшталт дитсадків, – авт). Коли місто отримало мільйонну позичку з державної скарбниці, домігся того, щоб третину цих коштів було витрачено на освітянські цілі”, – писала про діяльність Міхала Міхальського газета Chwila.

Рішення про будівництво у Брюховичах трьох будинків для дитячого табору відпочинку було прийнято 9 квітня 1897 року на засіданні міської ради з ініціативи на той час уже віце-президента Міхальського. Цей заклад був розрахований на одночасне перебування 80 дітей (40 хлопчиків та 40 дівчат).

“На його спорудження, окрім раніше затверджених 10 000 злотих ринських (тобто 20 тисяч австрійських корон або близько 2 мільйонів гривень за нинішніми мірками, – авт.) було додатково виділено 3 000 злотих на будівельний майданчик та 800 злотих для внутрішніх робіт. На утримання колонії щорічно передбачено 1 200 злотих”, – повідомляла тогочасна газета Kuryer Lwowski.

Згодом у пресі повідомили, що будівництво павільйонів для літнього відпочинку тривало всього 6 тижнів, усіма слюсарними роботами в новобудовах, а також виготовленням ліжок для спальних кімнат займалися львівські майстри. Обидва спальні павільйони і кухня, за словами журналістів, видалися досить гарними. Того ж літа відбувся перший заїзд дітей на відпочинок.

“Міська рада Львова оголошує конкурс на 80 місць у літніх таборах у Брюховичах для хлопців та дівчат. На ці місця можуть претендувати учні муніципальних народних та відомчих шкіл Львова, але пріоритет надається дітям службовців Львівської гміни, потім вихованцям муніципального дитячого будинку та, зрештою, дітям бідних ремісників та промисловців Львова. Відповідні заяви зі свідоцтвом про бідність та шкільний атестат за останнє півріччя повинні бути подані до магістрату до 20 липня”, – повідомляла газета Kuryer Lwowski.

У той час такі літні табори для дітей ще були незвичайною новинкою. Як зауважило видання Słowo Polskie, щойно за двадцять років до відкриття вакаційної колонії у Брюховичах, влітку 1876 року пастор Біон вперше провів такий табір для дітей у швейцарських Альпах. Відтоді такий спосіб відпочинку поширився в європейських країнах. Перший такий заклад в Галичині з’явився у Гребенові (тепер Сколівського району, – авт), наступний – відкрився у Брюховичах.

Газета повідомляла, яким був розпорядок дня у таких таборах: “Діти встають о шостій ранку, вдягаються, вмиваються, розчісуються, промовляють “Отче наш” і співають набожну пісню. О 7 годині сніданок, о пів на дев’яту — служба Божа. Від 9.30 до 11.00 гімнастика або ігри, об 11 — другий сніданок. Від 11.30 до 12.45 — співи( часом купання). О 13.00 — обід та відпочинок. О 16.00 — підвечірок і мандрівки або купання. О 7 вечора забава, о 9 — молитва і відпочинок перед сном”,

До наших днів будівлі вакаційної колонії, які були розташовані десь у межах теперішнього центру реколекцій “Світлиця” та майданчику для пейнтболу, не збереглися. У роки Другої світової війни в цих приміщеннях, за спогадом старожилів, квартирували німецькі солдати. Ймовірно, у той час вони й були зруйновані.

Вдова бургомістра Михайлина Міхальська

Натомість до сьогодні достояла вілла Міхальського, в якій, щоправда, останніх тридцять років жила лише вдова бургомістра. 61-річний Міхал Міхальський пробув менш ніж два роки на посаді мера і раптово помер 13 квітня 1907 року від серцевого нападу.

Сучасний вигляд вілли

Тогочасна преса детально повідомляла, як пройшли останні години життя цього чоловіка, який понад 25 років свого життя віддав служінню громаді. Газета Kuryer Lwowski повідомляла, що напередодні Міхальський до пів дев’ятої вечора перебував у своєму кабінеті в ратуші, звідки пішов до театру. Але вже через годину вийшов звідти, скаржачись на біль в лівому боці і в руці. Цілу ніч йому прикладали компреси, але такі ліки не допомагали. О 10 ранку через сильні болі йому вкололи морфій. Близько пів дванадцятої серце бургомістра Міхальського перестало битися.

Бургомістр у катафалку в ратуші. Nowości Illustrowane. 1907

Коштом магістрату Міхалу Міхальському влаштували пишний похорон. Гріб з його тілом поклали у ратуші, де відбулася церемонія прощання. Власники крамниць та ремісничих майстерень в день похорон припинили роботу, в театрі скасували вечірні вистави, а в школах — навчання, над ратушею та іншими офіційними будівлями, а також над багатьма житловими будинками вивісили жалобні знамена, а коли тіло виносили, то ратушний годинник глухо пробив 24 удари, навіки прощаючись із господарем міста. Похоронна процесія переповнила вулицю дорогою на Личаківське кладовище.

Похорон Міхальського у Львові. Chwila, 1907 рік

“Вчора група погано одягнених людей плакала перед ратушею. Хто ці люди, невідомо, але їхні сльозам – найкращий некролог для Міхальського. Тому що людині, яка “погано одягнена”, яка постраждала у світі, не легко заплакати. Але вони плакали – я бачив…” – писав про загальну жалобу у Львові за мером-ковалем тогочасний репортер газети Kuryer Lwowski.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі