Як син Степана Федака стріляв у маршала Пілсудського

Іван Матковський | 10 січня 2021
Share Button
Степан Федак та Йозеф Пілсудський
У контексті 160-ї річниці з дня народження видатного представника українців у Галичині др. Степана Федака, (а також знищення його меморіальної таблиці) хочу пригадати фрагмент взаємин Федака із Пілсудським, про що, зрештою Степан Федак опис у газеті "Діло" на вістку про смерть Маршала.

Всі знають, що син Федака стріляв у Пілсудського – то так представили, зокрема і радянські історики. Але це тільки половина правди, бо Федак-молодший у 1921 р. стріляв у львівського воєводу, про що свідчив під час слідства. Цю версію підтримав також і Пілсудський, заявивши, що “син Федака не міг у мене стріляти”. Чому не міг син Федака стріляти у Пілсудського – читайте у споминах, опублікованих у газеті “Діло” та “Biuletynie Polsko-Ukraińskim”. Учасників замаху згодом було помилувано, а Дмитро Паліїв та Михайло Матчак навіть були обрані до польського парламенту. Уявляєте долю учасників замаху на Петра Порошенка чи Володю Зеленського? Отож. Федак-молодший, щоправда виїхав із Львова, але ні до нього, ні до Федака-батька ні влада, ані Пілсудський не мала претензій і не переслідували.

“Розмова з Маршалом.

“Спомин д-ра Степана Федака про авдіенцію у 1921 році у Начальника Держави марш. Й. Пілсудського”.

Від літа 1914 р., коли ще австрійські власти арештували багато українців під притокою, що це симпатики московські, я опікувався політичними в`язнями. Коли московські війська зайняли Львів, арештовано багато наших визначніших людей, які у Львові лишилися, і я знов опікувався тими в`язнями, за що мені ген. Половцев (заступник губернатора) при одній нагоді навіть подякував. Коли мене з іншими українськими громадянами вивезли до російської неволі, я продовжував і там ту опіку, м. і. над тими, що були у Києві, але без засобів до життя, та зокрема над тими, яких вивезли на Сибір. Коли я був у генерал-губернатора гр. Іґнатіева з проханням на дозвіл на Службу Божу і панахиду у греко-кат. обряді за покійного Костя Паньківського, то при тій нагоді гр. Ігнатієв висловився з признанням про опіку над виселенцями.

Коли владу на нашій території перейняла Польща та багато наших людей опинилося по в`язницях і таборах, я особисто і як голова створеного тоді Українського Горожанського Комітету опікувався тими нещасними одиницями та інтервеніював дуже часто у краєвого делегата п. Галецького, якого я знав особисто ще з Відня. (З того приводу мав я тоді навіть від деяких наших людей неприємности).

Крім в’язниць, головні табори для інтернованих українців були у Вадовичах і на Домбю під Краковом і там стрічав я у своїй діяльності найбільші перепони.

Тоді самі поляки звернули мені увагу, що я повинен звернутися в цій справі впрост до Начальника Держави пок. марш. Пілсудського. Я поїхав до Варшави і звернувся до бл. п. д-ра Стечковського, тодішнього міністра скарбу, б. директора Банку Краєвого, де я довший час був урадуючим віце президентом Надвірної Ради. Д-р Стечковський з цілою готовістю обіцяв по дбати за авдієцію у марш. Пілсудського.

На другий день запросив мене до себе п. Цар (тодішній шеф цивільної канцелярії), щоби довідатися, про що я хочу говорити з марш. Пілсудським. Розмова тривала довший час і коли п. Цар висував політичні моменти, я з місця йому заявив, що в політиці не беру активної участи.

Два дні пізніше я був на авдіенції у марш. Пілсудського.

Авдієнція тривала буквально кілька годин. Розмова була ведена в дуже приязнім, не офіціальнім тоні. Маршал випитував мене про ріжні наші установи і взагалі про наше життя, при чому сам багато говорив і виявляв куди більшу знайомість наших відносин, ніж це здебільша буває серед чільних польських громадян. Потім почав говорити про політичні справи, зокрема про пок. Петлюру, при чому я зауважив, що мій син служив в армії У. Н. Р. та був приділений до охорони Головного Отамана. Дуже багато говорив маршал про похід на Київ і закінчив розмову тими словами:

„Jestem przekonany, że tylko ścisły związek między wolną Polską a wolną Ukrainą może zapewnić pokój na Wschodzie i pomyślny rozwój obudwu bratnich narodów.

Ja ze swej strony starałem się doprowadzić do tego, ale wskazówka na zegarze historji stanęła pięć minut przed dwunastą i godzina dwunasta, godzina waszej wolności, jeszcze nie wybiła. Ale mam nadzieję, że to wkrótce nastąpi, czego Wam życzę z całego serca”.

На самім відході додав ще:

„Gdyby Pan kiedykolwiek coś we własnej sprawie albo w publicznych sprawach potrzebował, może się Pan zawsze do mnie śmiało zwrócić”.

Авдіенція та мала місце на кілька тижнів перед атентатом мого сина. Для характеристики пок. маршала мушу додати, що в часі процесу сина і тов. пок. марш. Пілсудський, переслуханий як свідок, сказав таке:

„Wykluczam, aby syn Fedaka do mnie strzelał”.

Той вислів покривався зрештою з обороною сина, котрий подав, що не стріляв на пок. маршала, а лиш на воєводу, бажаючи запротестувати проти введення цивільної адміністрації перед рішенням Ради Амбасадорів і як добрий стрілець ніяк не міг поцілити маршала, що сидів разом з воєводою в авті. Після авдіенції був я в відділі військового міністерства і там дістав я офіціальні письма, що уможливили мені відвідини інтернованих у Вадовичах і на Домбю та арештованих у вязниці в Віснічу.

Д-р Степан Федак”.

Opublikowany w: „Діло” 22 травня 1935 р., № 132, с. 4.

“Wspomnienia Ukraińca o nieznanej rozmowie z Marszałkiem Piłsudskim

Jeden z senjorów życia ukraińskiego, dr. Stefan Fedak, ogłasza w „Dile” z daty 22 maja wspomnienia swe p. t. „Rozmowa z Marszałkiem”. — o audjencji uzyskanej u Marszałka Piłsudskiego w roku 1921 w charakterze prezesa ówczesnego Ukraińskiego Komitetu Obywatelskiego, jedynej legalnej instytucji społecznej.

Marszałek Piłsudski prowadził z dr. Fedakiem rozmowę kilkugodzinną i oświadczył m. in., co następuje:

„Jestem przekonany, że tylko ścisły związek między wolną Polską a wolną Ukrainą może zapewnić pokój na Wschodzie i pomyślny rozwój obu bratnich narodów. Ja ze swej strony starałem się doprowadzić do tego, ale wskazówka na zegarze historji stanęła pięć minut przed dwunastą i godzina dwunasta, godzina waszej wolności, jeszcze nie wybiła. Ale mam nadzieję, że to wkrótce nastąpi, czego Wam życzę z całego serca”.

Mec. Fedak przypomina, że gdy w kilka tygodni później syn jego dokonał zamachu na Targach Lwowskich, to Marszałek Piłsudski, przesłuchany w charakterze świadka, oświadczył krótko: „Wykluczam, aby syn Fedaka do mnie strzelał”. Młody Fedak, również wówczas stanowczo zaprzeczył, iżby celem zamachu miał być Marszałek Piłsudski. Miał to być jedynie protest polityczny”.

Опубліковано: „Biuletyn Polsko-Ukraiński” 25 травня 1935 р., № 21 (108), с. 243.

Джерело – Іван Матковський

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі