Іноземці – це небезпечно і заразно, – українка про «гостинність» комендантської Шрі-Ланки

27 березня 2020 Життя
Share Button
Привіт з карантинної Шрі-Ланки. Насправді тут не карантин, а перманентна комендантська година, але з такого словосполучення тяжко утворити прикметник, то хай вже буде карантинна.

«Останній тиждень у мене дуже цікаве життя: я все намагаюсь знайти місце, щоб залягти на дно і це все перечекати, але нічого з того не виходить, тож у підсумку мотаюсь майже по всьому острову», – пише на своїй сторінці у фейсбуці українська журналістка Уляна Куйдич.

Так, здавалось би, знайшла прихисток на півострові Калпітія. Там мало людей, симпатичний гестхаус на краю села (з власною територією, де можна прогулятись і подивитись на лагуну) і швидкий інтернет. Ну ідеально ж! Але місцеві селяни вирішили інакше. Вони провели збори села під чуйним керівництвом місцевого священика і постановили, що іноземці – то небезпечно, заразно і страшно, тому давай котись звідси подалі. Ну і що, що в тебе довідка є. Давай забирайся. Мої намагання апелювати до християнських цінностей ніхто не оцінив, тож довелось тікати.

Поки я жалілась всім, кому можна і не можна, мене до себе запросив давній знайомий в Канді. Так і сказав, не переживай, у нас тут місто, навколо нормальні люди, а не темні селяни якісь – приїжджай! До того ж весело – ще кілька туристів теж застряли.

В Канді добратись було не так вже й легко, бо перерви в комендантській годині на острові настають в різний час. Але це ж я, мене так просто не зупинити! Тому я пішла в поліцію, розказала, як мене вигнали з Калпітії, але є в мене друг в Канді, він мене прихистить, тільки мені якуийсь би папір, щоб під час комендантської години їхати. Поліцейський послухав, сказав зачекати кілька хвилин і таки видав мені спеціальний дозвіл на проїзд закритою зоною. І якраз в той момент стало дуже образливо, бо коли я вийшла з відділка з пермітом, позвонив той самий знайомий з Канді і повідомив, що він закриває свій гестхаус: «Сорі, але мої сусіди вдарились в параною, я не можу нічого з цим зробити».

Тож я знову повернулась в Негомбо, щоб йому добре було. Наступна перерва в комендантській годині буде 30 березня, тож далі буде…

На фоні цього всього, я дуже себе стримую, щоб не злитись на місцевих. People are strange when you are stranger. Читаю паралельно новини з Індії і думаю, ну от, а могли би і побити. Чи от згадую Нові Санжари – могли би і каменем кинути. Але все одно, віра в людство шось все швидше і швидше летить вниз. І це при тому, що мене здивувати в принципі тяжко. У мене 15 років в журналістиці, я знаю, що таке дно!

Тож намагаюсь абстрагуватись і сприймати цю всю історію як цікаву пригоду (а пригода реально ого-го, в мене таких ще не було!). Чи там як квест – виберись з кімнати. Єдине, що додає радості в житті – пусті дороги без крейзі-басів. Їздити зараз просто неймовірне задоволення, шкода, що перерви в комендантській годині тільки на 6 годин раз на 4-5 днів. Сильно не накатаєшся.

П.С. На фото – то у мене селфі з геконом) Гекончик там на стіні, хто уважний – зможе роздивитись.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі