За посаду ректора Франкового університету змагаються аж дев’ять претендентів і серед них проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку, доктор історичних наук, професор Володимир Качмар. Ми поспілкувалися з ним про бачення майбутнього Львівського університету та роль ректора у формуванні університетської політики.
Пане Володимире, яким має бути ректор сучасного Університету Франка?
— Ми живемо в час, коли перед освітньою і науковою сферами постало чимало викликів, тому, на мою думку, в такий час ректор – це менеджер-координатор. Його місія – управління змінами в умовах невизначеності воєнного часу та майбутньої повоєнної відбудови.
Презентуючи програму, Ви робите акцент на тому, що головна цінність Університету – це люди. Це лише гасло? Чи за цим твердженням є реальні пропозиції?
— Це зовсім не гасло, а скоріше моя особиста філософія, а відтак і стратегія. Львівський університет – це все моє життя. Саме тут я пройшов шлях від студента до проректора. Тут сформувався мій світогляд і мої цінності. Університет сформував мене як особистість і тут я зрозумів найважливіше: Університет – це не стіни, не будівлі, і навіть не технології та методики. Університет – це люди і саме люди, які щоденно творять наш Університет, повинні бути в центріусіх управлінських процесів.
Чи є конкретний механізм як цього досягти?
— Мабуть, кожен в Університеті є лідером з власним поглядом на шлях розвитку і нашого Університету, і суспільства та країни в цілому. Через це інколи буває складно, але саме в цьому і сила Львівського університету – у постійному прагненні до розвитку. Своїм завданням вважаю об’єднання різних думок та ідей задля перетворення їх на найкращі управлінські практики. Зокрема, вважаю за необхідне розширити механізми колективного ухвалення рішень, змінити підхід дозустрічей керівництва Університету зі студентами, викладачами та адміністративним персоналом, запровадити внутрішньоуніверситетські опитування і створити зручні платформи для відкритого обговорення університетських питань. Як колишній голова профспілки працівників Університету також розумію, що вагому увагу треба приділяти розвитку студентського самоврядування, надавати більшу автономію факультетам, залучати до дискусій представників громадських організацій, які діють в Університеті. Це дозволить поступово інтегрувати кожного студента та працівника у процес ухвалення рішень в Університеті. Успішним Університет може бути лише тоді, коли всі учасники освітнього та наукового процесу розуміють стратегічний курс закладу вищої освіти, поділяють його цінності та ідеали. А це можливо лише тоді, коли ці цінності виходять з самої природи колективу, а не є зовнішньо нав’язаними – чи то ректором, чи то органами влади, чи то швидкоплинними суспільними трендами. Я переконаний, що лише через діалог, довіру та спільну роботу ми зможемо говорити про Університет, у якому кожен почуватиметься важливою повноправною частиною великої академічної родини.
Діалог і довіра важливі, але як за даних обставин втримати викладача в університеті?
— Збереження кадрового потенціалу– це перше і найважливіше питання. Передусім варто диференціювати викладацьке навантаження в залежності від займаної посади. І точно потрібно переглянути підхід до однорічних контрактів – викладач має почуватися захищеним в Університеті і бачити перспективу. Розвиток системи матеріального заохочення, відновлення і збільшення мотиваційного фонду Університету, фінансова підтримка для реалізації наукових проєктів – усе це базові речі, без яких неможливо вимагати високих результатів. Не менш важливо створити атмосферу, в якій люди відчуватимуть, що їхня робота має значення, що їхній внесок у спільну справу цінують. Загалом прагну щоб викладачі та працівники відчували підтримку на кожному рівні. І це не просто слова: у моїй програмі закладені конкретні кроки для того, щоб Львівський університет став прикладом не лише академічної, а й соціальної відповідальності.
Коли на посаду ректора кандидує проректор, то зазвичай напрошується питання, що заважало вам реалізувати ці пункти, працюючи в команді ректора?
— Правильне і логічне питання. Працюючи в команді ректора, за кожним із проректорів закріплена конкретна ділянка роботи. Упродовж п’яти років я працюю на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку. Пріоритетні завдання, пов’язані з моїми безпосередніми обов’язками, мають позитивні результати. Спільно з факультетами та підрозділами ми встигли частково або повністю впровадити в життя багато ініціатив, тому конкретно у цій сфері йдеться про розвиток та вдосконалення того, що вже успішно працює.
Але університет – це не лише соціальні питання…
— Це очевидно, бо без освіти і науки нема університету. Без сумніву, ми маємо підтримуватинаші наукові школи і дослідження, спрямовані на потреби зміцнення обороноздатності України та її повоєнного відновлення. І загалом варто працювати над розвитком корпоративної наукової культури. У контексті гуманітарних спеціальностей, вважаю, що ми давно дозріли до створення Центру дослідження історії Університету. Щодо освітньої галузі то тут пріоритетами є, звичайно, якість освіти, відкриття нових освітніх програм, актуальних для умов воєнного часу та майбутньої повоєнної відбудови, а відтак і максимальне використання досвіду працедавців в розробці освітніх програм. Також ми маємо розширювати спектр надання освітніх послуг і бути актуальними. Університетська освіта – це не лише про практичні навички. Це про мислення та цінності. Водночас мають рацію ті, хто говорить, що освіта не може бути відірваною від реального життя. Тому наше завдання – наповнити навчальний процес практичним змістом, зробити його живим, динамічним, таким, що готує не лише фахівців, а й особистостей, здатних діяти, творити гідне майбутнє Університету та України.
Як плануєте вирішувати проблему з браком місць в гуртожитках?
— Проблема місць у гуртожитках є болісною для нас вже понад 10 років. Загалом щорічно нам не вистачає місць, а тому доводиться постійно вести перемовини із іншими закладами вищої освіти Львова та області. Університет збудував новий гуртожиток, який вміщатиме понад 300 осіб. Ми маємо докласти максимум зусиль для того, щоб знайти фінансування і завершити будівельні роботи. Це частково вирішить питання з нестачею місць. Окрім того, маємо загалом модернізуватимережу студентських гуртожитків – йдеться про ремонтні роботи, енергозбереження, Wi-Fi-зони, створення та оновлення просторів для навчання, відпочинку і занять спортом, підвищення рівня безбар’єрності інфраструктури студмістечка, організація соціальної, психологічної та медичної допомоги для мешканців гуртожитку. Можливо, ці процеси дещо довготривалі, та все ж вони мають відбутися.
Ви говорили про сприятливе середовище. Нещодавно вся Україна спостерігала за ситуацією, яка склалась з професором Лосем. У коментарях згадували і васу контексті харасменту. Були навіть окремі публікації у медіа…
— Я подав до суду вимогу про спростування недостовірної інформації. Я вважаю ці публікації інформаційним тиском, щоб публічно дискредитувати мене як претендента на посаду ректора. На жаль, маніпуляції в інформаційному просторі – це реальність.
Якщо ви станете ректором, чи залишите на посадах когось із теперішніх проректорів?
— Я розглядаю таку можливість.
А як щодо ваших опонентів?
— Я відкритий до діалогу. Університет – це люди і кожна людина важлива.
Антон Біленький
Коментарі