Про це розповідає очільник Львівщини Максим Козицький.
“Цього разу тема виставки – нерівність. Участь беруть художники, архітектори, музеї та дослідницькі інститути з понад 45 країн. Завдяки Zenyk Art Gallery та її кураторці Христині Вереговській, серед них є і пʼять митців, які живуть та творять у Львові. Їхні артоб’єкти розповідають про нашу ментальну, фізичну та національну картографію. Про те, як ми себе окреслюємо, збираємо і переосмислюємо”, – каже очільник ЛОВА.
На Міжнародній виставці, зокрема, представлені мистецькі роботи львів’ян:
Ольги Кузюри. Інсталяція, де білі кисті рук виступають зі стіни, нагадує про фізичні втрати, яких зазнали українці. Втрачені кінцівки – свідчення зруйнованого тіла, але руки, застиглі в русі, втілюють незламну силу духу і боротьбу за майбутнє.
Володимира Семківа. Скульптура “Оптиміст” – обпалена дерев’яна голова, яка попри очевидне спустошення зберігає усмішку. Це символ того, що навіть серед попелу можна знайти зерно надії. Коли все згорає на фізичному рівні – на рівні мрії залишається сміх і віра.
Олекси Фурдіяки. Інсталяція “Подих” символізує саме життя – його ритм і рух, які неможливо зупинити. Чорні циліндри, які чергуються між ширшими і вужчими, нагадують легені, що стискаються з кожним вдихом. Це дихання нації, яка перебуває між війною і миром.
Вероніки Черідніченко. Віртуальна інсталяція розчиняє відчуття простору й часу, де все змінюється і втрачає сталість. Робота реагує на руйнування Каховської ГЕС – екологічну катастрофу, яка змінила не лише ландшафт, а й людську свідомість. Вода, яка знищує, водночас перетворює минуле на щось невловиме.
Дениса Шиманського. Інсталяція “Стовп життя / Щілини – Укриття” говорить про ті місця, які стали прихистком для мільйонів українців. Щілини, які з’явилися внаслідок вибухів, водночас ховають і оголюють – це простори між життям і смертю, між страхом і спокоєм, де люди намагаються вижити.
“Маємо використовувати кожну можливість гучно говорити на міжнародній арені. Про себе, про нашу культуру, про війну, про наш біль і нашу силу. Лише так достукаємося… Лише так нас почують”, наголошує Максим Козицький.
Коментарі