Богдан Скаврон
LWÓW, 8. września. W związku z zarządzeniami ewakuacyj nymi na zachodnich ziemiach Polski przy bywają do Lwowa grupy uchodźców, któ rzy nie mają w mieście pomieszczenia, o ile nie przyjechali do rodziny. Miejski Obyw, Komitet Samopomocy Społecznej uprasza obywateli Lwowa o zgłaszanie kwater bez płatnych lub za umiarkowaną opłatą. Wszyscy, którzy mają obszerniejsze mie szkania powinni udzielić gościny naszym braciom, wygnanym z ich siedzib przez brutalny najazd wroga. Pamiętajmy, że każda ofiara, jaką ponosimy na rzecz uchodź ców, jest nie tylko aktem czynnej miłości bliźniego, ale zarazem czynem obywatel skim, i cząstką naszych wspólnych, soli darnych wysiłków dla ratowania zagrożo nej Rzeczypospolitej. Mieszkania zgłaszać należy w biurze Miej. Obyw. Komitetu Sa mopomocy Spoi. przy ul. Piłsudskiego 11 a w godz, B—ls lub w sekcji Pomocy li ch odźcom w Pol. Tow. Politechnicznym ul. Zimorowicza 9 w godz, 9 —15 i 16 —19.
Упродовж перших тижнів війни, яка згодом переросла у світову, німецькі війська швидко просувалися вглиб території Польщі. Одним із важливих напрямків наступу були нафтові родовища Східної Галичини. Третій Рейх мав потребу в енергоресурсах для здійснення свої маніакальних цілей світового панування, пишуть Версії з посиланням на Правда іф.
Як повідомляла тогочасна газета Oedenburger Zeitung, 15 вересня польські нафтові родовища, розташовані в південній Галичині, були захоплені німецькими військами, за винятком кількох об’єктів в Станіславському повіті (тепер – Івано-Франківщина).
«Таким чином, видобуток німецької сирої нафти зросте на 500 000 тонн на рік – це приблизно стільки ж, скільки Німеччина отримує зараз від власного видобутку. Галицька нафта, однак, мє показники інакші, ніж німецьку сировина. Вона містить значно більше бензину, тому є важливішою для німецьких потреб у паливі. Галицька нафта також забезпечує в своїх залишках важливий сировинний продукт для виробництва свічок, взуттєвого лаку та воску. У безпосередній близькості від галицьких нафтових шахт знаходяться також значні родовища природного газу, для яких вже завершено трубопровід до запланованої нової польської промислової зони на центральній Віслі (Сандомир). Галицька нафта включає цінні мастила, які отримують на місцевих рафінеріях. Тому швидке просування на півдні Польщі ще більше посилило німецький сировинний баланс», – йшлося у повідомленні німецької преси.
Газета Das kleine Volksblat уточнила, що йдеться про родовища у Дрогобичі, Ясло та Бориславі. «Зважаючи на велику роль, яку моторизація відіграє в сучасній війні, ця втрата настільки ж чутлива і серйозна для Польщі, як, з іншого боку, є помітним полегшенням для Німеччини в її постачанні нафтою», – зауважили німецькі газетярі.
За даними тогочасної преси, на той час Польща за рахунок галицьких родовищ входила у вісімку найбільших нафтовидобувних країн Європи. У 1938 році із польської нафти було вироблено близько 140 000 т бензину, 141 000 т гасу, 91 000 т газу і мазуту, 47 000 тонн мастила, 4 000 т жирів і вазеліну, 23 000 тонн парафіну і 57 800 тонн асфальту, нафтового коксу та інших нафтопродуктів.
Виробництво природного газу в Польщі також було досить значним. У 1938 році видобуток становив 586 000 000 кубометрів.
Після 17 вересня відповідно до пакту Молотова-Рібентропа територію Західної України зайняла радянська армія. Однак поставки нафти зі Східної Галичини до Третього Рейху не припинилися. Відповідно до торговельно-кредитної угоди від 19 серпня 1939 року Німеччина отримувала нафту з СРСР за фіксованими цінами і розраховуватися марками, які втратили свою ліквідність із початком Другої світової війни.
Чого ж прагнули Гітлер та його режим в Україні? У першу чергу – харчів. Регіон, що мав репутацію «житниці Європи», мав годувати цю Європу й надалі, але під німецьким керівництвом. «Добре, що погода дещо погана й урожай в Україні ще не дозрів. Можемо сподіватися, що вдасться зібрати більшу частину», – писав 16 червня 1941 року у щоденнику Ґеббельс.
«Україна мала стати німецьким поселенням. Українці мали фактично стати рабами, які мали працювати на німців», – каже професор Франк Ґольчевські, історик з Гамбурзького університету.
У перші місяці після початку кампанії на цю тему любив говорити Гітлер під час застільних бесід з найближчим оточенням. Ці промови згодом почали конспектувати і ось уривок, який дає уявлення про плани «фюрера»:
«Німецький колоніст житиме на охайних, просторих селянських подвір’ях. Німецькі чиновники житимуть у чудових будинках, губернатори – в палацах… Навколо міста, на відстані 30-40 кілометрів ми створимо пояс красивих сіл, які матимуть сполучення до найкращих доріг. За межами (таких поселень) житимуть росіяни, як самі захочуть. Головне, щоб ми над ними панували. Якщо буде революція, скинемо пару бомб на їхні міста, і все буде в порядку».
У першу чергу плани створити німецьку колонію стосувалися українського півдня та Криму, який мав стати повністю німецьким. «Крим пізніше стане чудовою територією для наших поселень. Він має бути інтегрований у рейх під назвою Остґотенґау», – писав Ґеббельс у щоденнику 30 листопада 1941 року. – Якщо ми завоюємо Схід і заселимо його германцями, навіщо нам колонії на інших континентах? Тут ми маємо можливість повністю забезпечити себе і Європу. Наприклад, Україна здатна покрити всі потреби Європи в зернових за рахунок власних надлишків».
- Мільйони жертв
Українське зерно мало стати німецьким
Україна та взагалі окуповані території на Сході мали стати «життєвим простором» для німців. Гітлер порівнював Німеччину з Британською імперією, мовляв, «купка англійців панує над величезною Індією,а ми пануватимемо в Росії». Ще одна фраза Гітлера, сказана 1941 року: «Це нонсенс, що вищий народ має тяжко жити на малій територій, коли аморфні маси, які нічого не дали цивілізації, мають у своєму розпорядженні безкінечні землі, які ще одними з найкращих у світі».
Куди ж мало подітися українське населення? Його планувалося знищити – голодом чи розстрілами, або витіснити далі на Схід, «за Урал», як тоді планували в Берліні. Голова СС Гімлер говорив, що одна з цілей війни з Радянським Союзом – зменшення слов’янського населення на 30 мільйонів.
- Кийком по голові, а не незалежність
Залишається лише питання – чи могла Україна стати незалежною за німців, ставши їхнім союзником? Адже «третій рейх» пішов на це у випадку Хорватії та Словаччини.
Розмови про Україну в Берліні велися, каже історик Бернд Бонвеч. «У Німеччині були представники української еміграції, які користувалися певною протекцією. Тоді велися дискусії про створення незалежної України, принаймні, як можливий варіант розвитку подій про це знали».
Але цього не сталося. Коли українські націоналісти на чолі з Бандерою, що прийшли в Україну разом з німцями, проголосили незалежність, їх затримали.
Незалежна Україна не входила в плани Гітлера, каже історик Ґольчевські. «Відповідь на це питання була чітко сформульована під час обговорення ситуації в ставці Гітлера 16 липня 1941 року. Гітлер сказав, що Німеччина не може зараз чітко заявити про свої цілі в Україні. Він сказав, що треба вести себе так, нібито німці несуть свободу». Насправді йшлося про зовсім інше. «Усе, що німці почали робити в Україні, – депортації та розстріли – треба продовжувати», – цитує Ґольчевські Гітлера.
Головне, що хотіли німці в Україні – це максимально викачати з неї всі ресурси, аграрні, промислові, людські. Це підтверджує і призначення керівником так званого «рейхскомісаріату» Еріха Коха, який мав репутацію брутального адміністратора. Саме його політика й налаштувала проти німців тих українців, які спочатку поставилися до німців відносно прихильно. «В Україні мешканці спочатку були більше ніж схильні вбачати в Гітлері рятівника Європи і сердечно вітати німецький вермахт, – писав у щоденнику Ґеббельс 25 квітня 1942 року. – Але таке ставлення упродовж місяців повністю змінилося. Ми були занадто жорсткими в нашій політиці щодо росіян, і особливо щодо українців. Кийком по голові для українців і росіян – не завжди переконливий аргумент».
Коментарі