Про це розповів директор Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі” Богдан Лазорак.
Експерти КП ЛОР “ДОЛЯ” та КЗ ЛОР “АДІКЗ “ДІКЗ “Нагуєвичі” протягом кількох тижнів проводили шурфи, порівнювали архівні документи та фотографії і виявили те, що довгі десятиліття замовчували: кількість похованих радянських «освободителей» була штучно завищена.
241
Згідно документів КГБ 1944-45 рр. поімений реєстр зафіксував близько 137 (135) похованих на давньому ключі вулиць Івана Франка і Самбірської Лішнянського передмістя (площа Давиденка з 1944 р.). Натомість в альбомі 1950-60-х років з фондів ДІКЗ “Нагуєвичі” поіменний реєстр фіксував 55 чоловік.
В реєстрі 1955 р. фальсифікація записів в альбомі відбувалася такими швидкими темпами, що одному із “окупантів” Іванову-Саєнку Івану Олександровичу (8.09.1844-15.11.1945) було 101 рік коли він загинув “от рук немецко-украинских националистов”
Реально ексгумовано лише 16. Сьогодні останні шурфи. Малоімовірно, що цифра зміниться (за Володимиром Харчуком та Остапом Козаком).
Попередні науково-дослідні висновки:
1) Цифри похованих 135 (137) і 55 повністю сфальсифіковані радянською пропагандою з метою масштабування подій серпня-вересня 1944 р. за рахунок боїв з УПА в околицях Підбужа, Сторони, Нагуєвич, Урожа тощо;
2) Тіла окупантів, які не були забрані з лісів через інтенсивні бої в Карпатах і підгірських селах між НКВС і УПА не були заховані на новоствореному радянському “кладбище”, а тому зафіксовані імена та прізвища втрат попросту дописували на стеллах без тіл;
3) Можливі часткові ексгумації окремих поховань силами родичів з Курщини, Архангельщини та ін., які мали офіцерське звання або були”приближонними” до влади, які цілком могли бути проведені в другій половині 1940-х рр. на початку 1950-х під час будівництва першого меморіалу;
241
4) Позаду мурованих стелл другого меморіалу, які сьогодні збереглися з 1970-х рр. поховань – немає, що підтверджують чіткі фотофіксації альбому згідно відстаней до парканів сусідів, що досі проживають на південь і північний захід від стелл;
5) Шурфування площі до рівня материкового (неруханого) грунту показали відсутність інших поховань ранішого і пізнішого часу, що підтверджують кадастрові карти і плани міста до 1944 р. включно; тобто тут ніколи не було поховань чи цвинтара до 1944 року!
6) ексгумація відкрила інші культурні шари XV – початку ХХ ст. у яких виявлено понад 50 артефактів, які стосуються зрубної споруди, виробів з гутного скла, фрагментів кераміки різного часу, кахлі, вироби зі шкіри, тари гуралень ХІХ – початку ХХ ст., посуду, предмети побуту та властиво військове спорядження.
7) Чи повертати меморіал будь-якій армії на те ж місце ? – питання відкрите і потребує доброї дискусії фахівців різних галузей, позаяк дана територія є давнім Лішнянським передмістям куди сходилися торгівельні шляхи з часів Русі і Озиминської волості і аж до часів Юрія Котермака. Цілком можливо, що тут знаходився передміський “поштамп”, який у люстрації 1565 року фіксує місце для препочинку коней, перекуття підков чи митного збору, або ж якась інша господарська робітня на постійнодіючому місці принамні до часів австрійської касати у кінці XVIII ст .
Проте це вже історія українського міста, яку треба так чи інакше повертати, тепер вже без жодних кордонів радянських ідеологічних фальсифікацій.
“Мабуть вперше буде невеликий похорон людей на цвинтар і чин запечатування згідно релігійних практик. Все буде Франкова Україна !”, – додає Лазорак.
Коментарі