Цей день став важливим кроком на шляху до становлення Незалежності України. Тисячі людей засвідчили своє бажання єдності, а «Живий ланцюг» став однією із найбільших масових акцій того часу у Центральній та Східній Європі. «Живий ланцюг» також став своєрідним маніфестом боротьби. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності, пише “Радіо Свобода”.
Ця акція, яка відбулася у неділю, 21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, – одна із наймасштабніших такого роду у світовій історії.
Акцію «Українська хвиля» організував Народний рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв’язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні.
Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо «Живого ланцюга»: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь».
Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів.
У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.
Щільність «ланцюга» була неоднорідною – від кількох рядів у центрі Львова до інтервалу в десятки метрів у деяких районах Київщини та Житомирщини. Передбачаючи таку ситуацію, штаб акції скеровував у такі місця автобуси з активістами зі Львова й Івано-Франківщини.
Після проведення «Живого ланцюга» у Києві, Житомирі, Львові та Івано-Франківську відбулися мітинги-молебні.
Коментарі