А, щоби розбудити у собі оту нашу українську приспану пам’ять, наведу нижче всього два приклади про ці масакри, які чинили російські більшовики в червні 1941 року у львівській “Тюрмі №4”, званій в народі – Бриґідки, що на вулиці Городоцькій, перед відходом радянських військ зі Львова (станом на 10 червня 1941 року у цій тюрмі знаходилося 706 в’язнів – чоловіків і жінок, з яких 324 були замучені до смерті або розстріляні енкаведистами з 24 по 28 червня 1941 року).
По-перше, після вступу німецьких військ до Львова, командування їх 17 армії одразу направило групу військових суддів і лікарів для обстеження в’язниць. Так, штабний лікар Георг Сальтцер за присутності свідка Мюллера 6 липня, склали протокол огляду в’язниці у Бриґідках. У ньому (протоколі) йдеться, що:
“…серед оглянутих у «Бриґідках» тіл одна жінка з відрізаною правою груддю. В одного чоловіка відсутні геніталії. У різних чоловіків пальці або руки були частково розчавлені або роздроблені. Тіла кількох жінок і одного чоловіка були зв’язані. Розірваний одяг на тілах жінок зі слідами жорстокої поведінки. Розтріпане волосся деяких жінок свідчать про страждання, поки їх не застрелили. У «Замарстинівській» в’язниці численні тіла зі зв’язаними руками та ногами, багато слідів жорстокого знущання та каліцтва…”
По-друге, про обставини знущання над в’язнями з боку радянських охоронців львівських тюрем згадує у спогадах Євген Наконечний. Він розповідає про свого сусіда Владислава Желязни, який відбував покарання в «Бриґідках». Приблизно 27–28 червня його випустили з в’язниці (бо він потрапив до категорії «битовиків» – засуджених за побутові неважкі злочини, які підлягали звільненню).
Розповідаючи обставини свого звільнення Владислав Желязни розповів, що в канцелярії тюрми відбувалася постійна пиятика. І, от, коли тюремне начальство виписувало йому документи на звільнення, то один з радянських офіцерів запропонував йому (Владиславу Желязному) приєднатися до їхнього «застілля», кажучи: «…Ты – здоровый мужик, немного попостил и проголодался… А, за бабами ты, видимо, тоже сильно проголодался..? У нас этого добра хватаєт. Пошли со мной, польський вор, я угощу тебя девками».
Він завів мене в якесь приміщення, яке було схоже на катівню, де:
“…на столах лежали голісінькі молоденькі дівчата, прив’язані за руки до якихось стінних гаків. Дівчати тихенько, мов немовлята скиглили. Глянули вони на нас з такими смертельно переляканими очима, аж моторошно стало. «Вибирай любую», – сказав начальник. «Хто вони?», – спитав я ошелешено. «Какие-то харцерки». Зауваживши мою розгубленість, офіцер додав: «Ну, понимаешь, харцерки – это бешенные фашистки. Им все равно скоро каюк, пользуйся, пока еще можно. Девки молоденькие, сочные, воспользуйся возможностью…» (адаптовані мною цитати подаю за дисертацією Миколи Балабана, 2023 року на яку я даю покликання у своєму коментарі нижче).
…Усіма цими звірствами над українцями і над представниками інший націй у “Тюрмі №4” на Бригідках займався 233 полк конвойних військ НКВС.
Тому, у мене звернення до міського Голови Львова, Андрія Садового і до Голови Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького:
доручіть, якщо ваша ласка, профільному управлінню ваших адміністрацій укласти і надіслати до Державного архіву у Львівській області, запит з проханням надати перелік прізвищ, посад і домашніх (на той час) адрес тих осіб із 233 полку конвойних військ НКВС, які безпосередньо в червні 1941 року вчиняли або ж мали причетність до садистських знущань і розстрілів в колишній “Тюрмі №4” (Бриґідки) по вул.Городоцькій у Львові.
Той факт, що на фасаді вищезгаданої тюрми на Бригідках нині висить меморіальна таблиця в пам’ять тут невинно замученим, ще не означає, що цього достатньо.
Ми – львів’яни і гості нашого міста – хочемо знати конкретні прізвища виконавців тих звірств і, чи часом, їх сьогоднішні нащадки, які ще залишилися у Львові, не користуються якимись пільгами від української держави.
Джерело: Микола Бандрівський
Коментарі