Історія, яка понад сто років лежала в науковій публікації
Про папірню Валентина Кмеллера у Брюховичах згадували історики Львова й дослідники папірництва, однак у місцевій історичній пам’яті ця тема довгий час залишалася майже без документального наповнення. Найчастіше повторювалася лише коротка формула: «у 1599 році Кмеллер заснував у Брюховичах папірню». Насправді джерела дозволяють сказати значно більше — де саме шукати її місце, хто фінансував будівництво, скільки платив майстер, які права отримувала його родина, що виробляли, хто працював поруч із ним, як позначали папір і чому підприємство припинило існування.
Ключ до цієї історії — невелика праця львівської дослідниці Анни Єнджейовської «Przyczynek do dziejów papiernictwa lwowskiego» («До історії львівського папірництва»), надрукована у 1923 році в 37-му томі «Kwartalnik Historyczny». Єнджейовська працювала з міськими актовими книгами та касовими записами Львова і, що найцінніше, опублікувала латинський текст самого контракту між магістратом та Кмеллером від 28 липня 1599 року. Її публікація дає змогу перейти від легенди до документа.
Майже через сто років до цього додається ще один тип доказів — матеріальний. Цифрові каталоги Бібліотеки Корніцької PAN ідентифікують на кількох рукописних аркушах початку XVII століття водяний знак із гербом Львова як філігрань «міської папірні Львова у Брюховичах». Отже, маємо не лише розповідь про підприємство, а й його справжню продукцію.
Валентин Кмеллер: папірник за фахом і за родинною традицією
У джерелах його ім’я трапляється як Walenty, Valentinus або Foltyn Kmeller. Він походив із професійної папірницької родини. Його батько Ян Кмеллер володів папірнею на Праднику під Краковом; сучасні музейні каталоги пов’язують його з папірнею в Prądnik Czerwony у 1562–1575 роках. Анна Єнджейовська також підкреслювала, що Валентин виріс у середовищі одного з найстаріших краківських осередків папірництва.
Кмеллер міцно пов’язався зі Львовом і родинно: одружився з Катериною, донькою заможного львівського купця й громадянина Войцеха Алардта. Водночас він не полишав ремесла. Ще до 1590 року працював у Ловчицях у маєтку Станіслава Коритка в Рудківському повіті. Ловчицький млин, за Єнджейовською, працював успішно: папір трьох сортів купували львівські уряди та картярі/виробники гральних карт. На початку 1599 року Кмеллер усе ще був у Ловчицях, але після переходу маєтку до нового власника Яна Остророга не поновив угоди і перебрався до Львова.
Саме тоді інтереси досвідченого майстра та міста збіглися. Львову був потрібен власний папір; у міських Брюховичах стояв занедбаний водяний млин, який вимагав фактично нового будівництва. Папір був необхідний міській канцелярії, судам, купцям, школам, друкарням та книгозшивальникам. Дослідження історії львівської книги свідчать, що значну частину паперу для Львова доводилося привозити, зокрема з Кракова та Любліна. Тож створення власної міської папірні мало на меті зменшити цю залежність, що цілком відповідало тодішній ситуації і потребам Львова.
Тож 28 липня 1599 року сторони оформили угоду.
28 липня 1599 року: контракт, який фактично «народив» брюховицьку папірню
Латинський документ починається від імені львівських райців. Вони пояснювали, що прагнуть збільшити міські доходи і після огляду господарства в Брюховичах виявили млин, який через старість будівель був «спрацьований і завалений» та потребував цілковитого відновлення. У тексті Кмеллера названо «Valentinus Kmeller, papyri magister» — «Валентин Кмеллер, майстер паперу». Він запропонував саме на цьому місці збудувати майстерню для виготовлення паперу.
Латинський текст контракту від 28 липня 1599 року в публікації Анни Єнджейовської, «Kwartalnik Historyczny», 1923. У тексті Кмеллера названо «papyri magister» — майстром паперу. Оригінал публікації: Śląska Biblioteka Cyfrowa, public domain.
Латинський текст контракту від 28 липня 1599 року в публікації Анни Єнджейовської, «Kwartalnik Historyczny», 1923. У тексті Кмеллера названо «papyri magister» — майстром паперу. Оригінал публікації: Śląska Biblioteka Cyfrowa, public domain.
Де стояла папірня і якою вона була
Сам контракт дає набагато точнішу локалізацію, ніж відомі досі популярні перекази. Йдеться про найнижчий із млинів села Брюховичі, розташований недалеко від межі села Гряда. Окремо зазначено, що папірню будуватимуть на греблі ставка. До нового підприємства переходили також сади, поля й луки, які раніше належали до млина; Кмеллер отримував право користуватися ставком і рибальством та обмежене право користування лісом для домашніх потреб у місці, визначеному міською владою.
На сучасній карті поки що неможливо відмітити місцезнаходження папірні, однак є документальний орієнтир: нижній млин у системі брюховицьких млинів, поблизу межі з Грядою, на греблі ставка.
«Історія Львова», видана 1956 року, стверджує, що папірня використовувала енергію струмка Брюховиця, містилася у великій триповерховій будівлі, а на підприємстві працювали 2–3 фахові папірники та ще 6–9 найманих допоміжних робітників. Автори характеризували розподіл робіт між окремими стадіями виробництва як ознаку підприємства мануфактурного типу.
Хто і скільки вкладав
Місто брало на себе фінансування самої споруди. На знесення старої конструкції млина та зведення нової будівлі, придатної і для проживання, і для встановлення папірницького обладнання, з міської скарбниці виділяли 400 польських флоринів. Кмеллер мав із власної кишені витратити ще 300 флоринів на всі необхідні інструменти й обладнання та після завершення робіт подати місту точний розрахунок витрат. Це була серйозна спільна інвестиція, а не дрібна кустарна майстерня.
Оренда «на три життя»
Одна з найцікавіших умов — строк користування. Контракт уклали ad tres advitalitates — фактично «на три життя»: самого Валентина Кмеллера, його дружини Катерини та однієї з їхніх дітей. Після смерті всіх трьох папірня з будівлями, інструментами, полями, садами та іншими приналежностями мала безумовно повернутися місту. Спадкоємці не могли претендувати на неї як на приватну родинну власність.
1600 рік: старий млин перебудовують і запускають папірню
Умови договору почали виконувати відразу. Дослідниця Єнджейовська встановила за міськими книгами, що фактичні витрати на відбудову занепалого борошняного млина зрештою перевищили 1000 флоринів — значно більше від початково закладених у контракті 400. Це ще раз показує масштаб перебудови.
Колишній мельник Фелікс разом із чотирма синами окремим документом гарантував новому львівському громадянинові Валентину Кмеллеру безпеку особи і майна. Поручителями виступили семеро брюховицьких господарів. Така деталь переносить нас із абстрактної «історії підприємства» у живе село 1600 року: старий мельник, його сини, місцеві господарі, новий майстер і міська влада разом оформлюють перехід млина до нового ремесла.
На початку 1600 року будівництво вже наближалося до завершення. У четвер після Провідної неділі відбулося благословення — у джерелі «benedykcja» — після чого Кмеллер запустив млин. Від цього моменту Брюховичі стали не лише місцем міських лісів, ставів і млинів, а й виробником одного з найважливіших матеріалів ранньомодерного міста — паперу.
1601 рік: львівський лев стає «підписом» брюховицького паперу
У 1601 році Львів наказав виготовити «знаки, а радше міські герби… для позначення паперу». Йдеться про філіграні — водяні знаки.
Водяний знак не друкували на готовому аркуші. Контур із тонкого дроту закріплювали безпосередньо на сітці папірницької форми. Там, де лежав дріт, шар паперових волокон був трохи тонший. Тому малюнок ставав помітним на просвіт. Саме філігрань сьогодні дозволяє дослідникам встановлювати місце й приблизний час виготовлення старого паперу.
Єнджейовська зауважила, що водяний знак із міським гербом дуже часто трапляється в папері львівських міських книг саме цього часу. Сучасний каталог Бібліотеки Корніцької описує один із таких знаків максимально конкретно: міська брама з трьома вежами, увінчаними зубцями, а в брамі — лев, що спинається. Каталог прямо приписує його «міській папірні Львова в Брюховичах».
Аркуш 49 рукописного комплексу BK 1403 та збільшений фрагмент філіграні. Каталог Biblioteka Kórnicka PAN визначає знак як герб Львова — продукцію міської папірні Львова у Брюховичах. Збільшення зроблено лише кадруванням, без графічної реконструкції знака.
Аркуш 49 рукописного комплексу BK 1403 та збільшений фрагмент філіграні. Каталог Biblioteka Kórnicka PAN визначає знак як герб Львова — продукцію міської папірні Львова у Брюховичах. Збільшення зроблено лише кадруванням, без графічної реконструкції знака.
одяний знак міської папірні у Брюховичах, заснованої 1599 року за участі папірника Валентина (Фольтина) Кмеллера. Знак — це герб Львова: у кільці — міська брама з трьома вежами та левом у воротах. Датований 1599–1602 роками.
З чого робили папір у Брюховичах
Папір Кмеллера не був деревним у сучасному розумінні. Європейські папірні XVI–XVII століть працювали переважно зі старим лляним і конопляним ганчір’ям. Тканину сортували, очищали, замочували й розбивали водяними ступами на волокнисту масу. Вода була критично важливою і як технологічна сировина, і як джерело енергії для механізму — тому папірні природно виникали на місці водяних млинів.
Уявити, як виглядала така робота, допомагають пізніші гравюри з європейських папірень XVIII століття: на них видно великі чани з паперовою масою, роботу майстра з прямокутною формою, пресування та сушіння аркушів. Хоча ці зображення створені вже через півтора століття після Кмеллера, основні принципи ручного папірництва залишалися подібними, тому вони дають наочне уявлення про те, як могла працювати й брюховицька папірня.
Цікаво, що в актах навколо Кмеллера бачимо й «інфраструктуру» такого виробництва. Його співробітником був Томаш, названий artis papiropeae socius — товаришем/помічником папірницького ремесла. У 1604 році Кмеллер доручав йому юридичне представництво у справі боргу на 12 флоринів, який мав Анджей — «collector materiei», тобто збирач сировини, у записах також «smatarz» — збирач ганчір’я. Це рідкісна конкретна деталь, яка показує, звідки папірня брала свою головну сировину.
Три сорти паперу — і місту все одно бракувало
У брюховицькій майстерні виготовляли три якості паперу: актовий, першорядний, середній. Актовий папір був особливо важливим для міського діловодства — на ньому писали документи, які мали зберігатися десятиліттями й століттями. За записами міської каси риза актового паперу коштувала 3 флорини, риза першорядного паперу для листування — 2 флорини, середнього — 1 флорин. Місто, яке мало власну папірню, переважно забезпечувало свої уряди її продукцією.
Виробництва, однак, не вистачало на весь попит. Єнджейовська зазначає: Кмеллер був зобов’язаний постачати папір місту за контрактом, але цього не вистачало для всіх канцелярських потреб. Водночас після 1600 року регулярні закупівлі паперу з інших джерел, які часто фіксувалися в касових книгах раніше, скорочуються до поодиноких записів. Тобто брюховицька папірня справді суттєво змінила систему постачання Львова.
Львів навіть захищав ринок збуту Кмеллера. Це одна з найцікавіших згадок історика папірництва Станіслава Журовського про конфлікт Кмеллера з двома львівськими картівниками — виробниками гральних карт, які купували папір в обхід брюховицької папірні. Кмеллер поскаржився міській владі. Після цього магістрат під загрозою покарання наказав картівникам купувати папір саме у міського папірника.
Аргумент Кмеллера був дуже прагматичний: місто отримує дохід від своєї папірні, отже купівля паперу в інших постачальників фактично завдає збитків Львову.
Папір із Брюховичів, який можна побачити сьогодні
Найсильніший доказ існування папірні — не лише контракт, а й самі аркуші. У рукописі BK 1399 Бібліотеки Корніцької PAN каталог фіксує водяний знак «Herb Lwowa (papiernia w Brzuchowicach pod Lwowem)» на аркушах 140 і 146 та його перевернений варіант на аркуші 143. Це означає, що папір із Брюховичів зберігся фізично — разом із документами, написаними на ньому.
Ці аркуші мають точні дати. На аркушах 139–140 міститься лист люблінського воєводи Марека Собеського (діда майбутнього короля Речі Посполитої Яна ІІІ) — з Глинян від 7 травня 1602 року, у якому він повідомляє про набір 400 запорозьких козаків на службу в Інфлянтах. Аркуш 143 — його лист із Блудова біля Луцька від 21 травня 1602 року, у якому він пише про загрозливу військово-політичну ситуацію в Трансільванії та свій терміновий виїзд до Львова для збирання підкріплень. На аркушах 146–146v — ще один лист Собеського з Блудова від 30 травня 1602 року, у якому він повідомляв про рух військ, турецьку загрозу та оборону південних рубежів. Отже, вже менш ніж через два роки після запуску виробництва брюховицький папір використовували у важливому політичному та військовому листуванні Речі Посполитої.
Коментарі