Ми приходили заздалегідь десь на 7:30 і вже до 8:00 були готові до першого авґусу. Авґус — це з німецької мови, коли заходить служник лазні до парної і розпочинає закидати різні розчини на гарячі камені, щоб спокійно і вільно дихалося присутнім і всі отримували задоволення від процесу.
Потім усі по терацових сходинках сходили додолу на холодні кахлі. Там уже були свої люди: дзигарі, взуттєвики, спекулі зі скупки на “кракідалах”, валютчики. Кожен з рушничком, простирадлом у фетровому капелюсі чи звичайній спортивній чапці. Сиділи на вимощених кахляних бамбетлях, загалом оздоблених, із закругленими кутами, вважаю ще з часів фабрики Левинського і чекали на наступний авґус.
Для мене це було вперше. Я страшенно стидався бігати голяка серед дорослих. Мене вмощували на саму першу сходинку в парній. Тато казав, якщо буде сильно гаряче, щоб я припускав голову додолу. У мене теж був фетровий капелюшок, такий самий, як в тата, що баба Ляля дарувала. Вона працювала модисткою на Театральній 10 в майстерні капелюхів.
В тій лазні була купіль, що навіть можна було плавати вздовж. Мені тоді здавалося із зеленою непрозорою водою. Коли багаторазово дивившся згори, з другого поверху, де були перевбиральні, подумки намислюєш, як то було б файно стрибнути з другого поверху просто в ту купіль.
Після парної всі виходили, сидіти на тих бамбетлях. Хтось читав газети, хтось розмовляв. Алкоголь вживали теж, але вже після. Там була кнайпочка комплексу, всі зі своїми канапочками і оковитою в китайських термосах пили нібито сітро.
Тато не лишався, бо був зі мною. Ми йшли в “шоколадку”, він тоді заробляв трохи грошенят, був майстром по швейних машинах, не генераційним, а від дідуся навчивсь. На Городоцькій, 12 була майстерня з ремонту машин до шиття.
Ми йшли в півницю цукерні. Це був фірмовий магазин фабрики “Світоч”, раніше цукєрня фабрики Залевського. Я не пив молочний коктейль. Мені робили збиті вершки, присипані штройзелями зі справжньої чоколяди і политі трускавковим джемом. Для мене це було щось надзвичайно смачне. Певно, що я не бачив, як тато десь там прокидав собі дві сотки закарпатського конячка.
Потім було кіно. Пішки, львівським корзом вщдовж долали пам’ятник Міцкевичу, стометровкою по 700-річчя, нині Чорновола, і до кінотеатру “Мир”. Десь на 11:30 або на 12:30. Я любив фільми з Ґойком Мітічем і “Великолепну сімку”. А коли починалися фестивальні фільми, то це взагалі було щось, хоча не на всі пускали дітей.
Після кіна йшли додому обідати. Баба з дідом вже готували щось, в кімнаті стояла ялиця. Дід завжди купляв її в Бернардинському дворі, де був ялинковий базар.
Після обіду я йшов клацати шайбою. Ми грали під Трояндою, біля пам’ятника Івану Підкові. Там був невеличкий простір. Люди йшли хідником але ніхто одне одному не заважав. Підтягувалися пацани з 62-ї школи, сусіди, хтось приходив з проспекту леніна, нині Свободи. І ми верталися додому з червоними щоками, змерзлі, але щасливі.
І вже значно пізніше я впізнав, що та лазня була не просто лазнею. Це був Купальний заклад Святої Анни. За радянських часів — баня № 2. Перевбиральні там були поверхом вище, а на першому пентрі були басейн із зеленою непрозорою водою, парна, душові і лави для відпочинку. Через брамний прохід на подвір’ї будинку на Академічній, 10, збудованого у 1893 році за проєктом архітектора Яна Шульца, і діяли ті славнозвісні купальні. З непідтверджених джерел відомо, що на початку XIX століття там використовували природне джерело з цілющою водою.
І це був такий чудовий час. І коли ми не згадуємо радянські часи чи будь-які ті “чудові часи”, ми згадуємо їх не тому, що вони були кращі, а тому, що були живі баба з дідом, були живі дуже багато рідних. Поруч була вся родина. Ми збиралися разом і проводили чудовий час. І це для дітей і для дорослих дуже велике щастя, коли поруч родина і коли поруч рідні – коли поруч є тепло, що гріє тебе зовні і зсередини.
Я хочу привітати всіх із прийдешніми святами, шановна громадо. Я хочу, щоб тепло вашої родини зігрівало ваші серця і душі.
І я бажаю всім, усім українцям, по-перше, віри: віри в щасливе майбутнє, віри в справедливе майбутнє і віри в нашу справедливу перемогу.
Нехай наші захисники і захисниці повернуться всі живими і здоровими додому. І нехай зло, яке зараз є у світі, назавжди розчинеться і ніколи більше не з’являється.
Отак я закінчу свої теплі спогади, сердечно привітаю вас усіх з прийдешніми різдвяними Святами – зі Святом Бо-ого Народження!
Хр-стос ся Рождає, посполиті!
Коментарі