На перший погляд – дуже скромна і стримана особа, яка не робить зайвих «хвиль» і готовий перфектно виконувати навіть марудну роботу: реєстрацію, обробку, контроль, зберігання службових документів. Словом, тихе уособлення ввічливості і порядку.
Але це лише одна сторона «медалі»… Інша стихія Віталія з позивним «Нас» – перша лінія оборони, бойова зброя, мінометні залпи та «віджата» ворожа техніка.
Як «тренований» мисливець я бачив себе тільки на фронті
24 лютого 2022 року наш герой зустрів вдома, в селі Ралівка Самбірського району… А за два дні, без особливих вагань, пішов добровольцем у ТРО.
«Коли почув, що війна, то від шоку не знав, що робити, як діяти… З одного боку – сім’я, 2-річний син Матвій. З іншого, я – офіцер і маю розуміння, що треба захищати країну. Здзвонився з друзями-мисливцями, і ми вирішили піти до війська разом… 26 лютого ми вже були у пікселі», – розповідає Віталій.
Більшість самбірських «єгерів» вступили в 103-ОБрТрО. За словами митника, в той час йшло так багато добровольців, що можна було сформувати на місці відразу два батальйони.
«Злагодження пройшло досить швидко. 12 квітня 2022 р. ми стартували в зону бойових дій. Була дуже велика колона. Автівки і понад 10 автобусів. Ми називали їх «БМШ» (бойова машина «Школярик») і навіть не знали куди їдемо. Дорога забрала три доби. Кінцева зупинка – на межі Харківської і Донецької областей, недалеко від Слов’янська. Наша дислокація – друга лінія оборони», – ділиться офіцер.
Навесні 2022 р. на цій території йшли запеклі бої. Село, де «висадились» військові, – нікому невідома гола територія…
«Ми не орієнтувалися, де вхід або вихід, не розуміли, хто стріляє і звідки. Поселилися в хату на краю лісу. Тут приїхав до нас гість з бригади, що билася на першій лінії. Питає: «А хто ви, з чим приїхали? З автоматами? А ми думали, що прибуде серйозне підкріплення… І вирулюйте з той хати – по лісі можуть ходити ворожі ДРГ», – це був перший практичний «пендель» від дебелого вояка.
У мій день народження русаки скинули авіабомбу
Відтоді почалася рутинна робота. Хлопці облаштовувались, копали бліндажі, будували лінію оборони.
«Мене призначили в групу логістики. Спочатку займався продовольчим забезпеченням, по тому – автомобільна служба. Самі розумієте, щоб солдат добре воював, він не повинен думати на голодний шлунок про мокрі черевики і розбитий пікап. Коли воїн має все необхідне – він зосереджується виключно на роботі», – пояснює Віталій.
На фронті під гул вибухів наш герой зустрів свої 38.
«Це було 22 квітня, мій день народження і якраз – Страсна п’ятниця перед Великоднем. Ми йшли в штаб, облаштований в приміщенні школи. День погожий, настрій хороший, і раптом біля 8.30 над нами промчав літак і скинув авіабомбу. Вона вибухнула за 15 метрів від штабу. Ніхто не загинув, але страху ми наїлися. Це був перший серйозний «прильот». А якби ми вийшли на 2-3 хв раніше, то опинилися б в епіцентрі вибуху. Згодом штаб зі школи теж переїхав», – згадує воїн.
Перша лінія, ворог за 200 м, але гатити по бандерівцях боїться…
Восени 2022 року наша армія звільнила Ізюм та Лиман. Це стало ключовим етапом Слобожанського контрнаступу, який докорінно змінив хід війни.
«Наші йшли вперед, а ми за ними. На зачистку. У звільнених містах було дуже багато розтяжок і протипіхотних фугасних мін, так звані «лєпєсткі».
Але найстрашніше, що мені довелося побачити – це масове поховання цивільних під Ізюмом, виявлене у вересні 2022 р. У лісосмузі більше 400 могил, здебільшого цивільні. Жертви артобстрілів, авіаударів і катувань. Там земля – суцільний пісок. Тіла в чорних поліетиленових мішках кидали в неглибокі ямки. Ми там працювали з іншими завданнями, але видовище, яке відкрилось, коли проводили ексгумацію, не забуду ніколи», – ділиться воїн.
А опісля Віталій з побратимами переїхали на Куп’янськ. Це була перша лінія оборони. Відстань до ворога – 200 метрів. Основне завдання – тримати оборону. Виходили на спостережні пункти, жили в підвалах.
«Особисто я відповідав за автослужбу. Ми забирали підбиту ворожу техніку і ремонтували для подальшого використання. Є така історія: коли москалі втікали з Куп’янська, то залишили БМП. Щоб добро не пропадало, командир наказав їхати за ним, забрати. Знайшли солдата, який вміє таким керувати. Але там заклинили важелі, бетеер їхав тільки прямо і не міг повернути. А перед нами – комбат на пікапі. То ми ледь не зіштовхнулися. Притиснули командира до краю дороги, обдерли машині бік, але, на щастя, обійшлось без наслідків.
І ще що цікаво – з перехоплених розмов окупантів: поки там стояла наша бригада, москалі дуже боялася, в наступ не йшли, зайвий раз навіть не вилазили. Вони знали, що ми зі Львова, бандерівці, але як тільки ми з’їхали з Куп’янщини, цей населений пункт, в якому перебував наш батальйон, захопили», – каже наш співрозмовник.
Хоча був і випадок, коли команда Віталія ледь не зловила мінометну чергу.
«Була задача виїхати на передню лінію і виконати певну роботу. Спочатку нас засік дрон. Згодом почали обстрілювати з мінометів. Ми вперто не вступаємся. Вони нахабніють, снаряди щораз долітають все ближче і ближче. Ми розуміли, що по нас працюють. Але думали: ще трошки, ще пару хвилин, бо треба закінчити… Така гра на витримку. Поки мінометні снаряди не долітали майже під ноги, ми не поїхали. Але, Слава Богу, все встигли і ніхто не загинув», – каже Віталій.
А перед Новим 2023-роком «бандерівці» навіть взяли полоненого. «Москаль 31 грудня йшов у село шукати вино, святкувати вони хотіли. Хоча, насправді не відомо, яке було в нього завдання. На тому його празники скінчилися», – згадує Зиньчак.
За словами бійця, вони на першій лінії теж святкували, але то було сумне Різдво. «В мене є фото, де ми колядуємо. На ньому побратим з позивним Котик. Він був найменший ростом. Його вбили. А тіла досі не віддали. Мені аж мороз по шкірі. Такий файний був хлопака. Жаль», – з сумом говорить «Нас».
Мріємо з побратимами зустрітися на мирному сході і порибалити…
«Найцінніше у військовій службі – це побратими, армійська дружба. Ми всі один одного підтримували. Допомагали. Без різниці на звання чи посади. Дотепер контактуємо і зустрічаємся. Також мрію про те, аби в мирний час поїхати туди з бойовими друзями, відпочити, порибалити. Там дуже гарна природа, ставки, озера, краєвиди. Тому ця територія мусить залишитися в Україні. І єдине, що нам треба – це Мир і Перемога».
Підготувала Тетяна Самотий
Коментарі