Напередодні Дня працівників освіти Департамент освіти і науки Львівської ОДА продовжує серію розмов з освітянами Львівщини – про вибір професії, щоденну роботу, дітей, виклики сучасної школи та те, що допомагає залишатися у професії й рухатися далі.
Героїня серії – Юлія Шаловило, учителька біології, кандидатка біологічних наук, заступниця директора з навчально-виховної роботи Судововишнянського ліцею імені Тадея Дмитрасевича. За спеціальністю – генетик. Понад дев’ять років працювала у лабораторії, займалася науковою діяльністю та шукала відповіді на дослідницькі запитання. А сьогодні, з десятирічним досвідом педагога, допомагає дітям ці запитання ставити.
⠀
– Що для вас є найбільшою винагородою у роботі вчителя?
⠀
Для мене, як педагога, важлива рефлексія, коли є позитивний фідбек, коли кажуть: «Ой, клас, це дійсно зрозумів чи зрозуміла, як це працює!» або ж «Дякуємо за урок». Тому подяка за урок – це, напевно, найбільша моя винагорода як для вчителя, що рухає його вперед.
⠀
– Ви робили кар’єру науковця у Національному лісотехнічному університеті України, захистили кандидатську наукову роботу, але все-таки обрали дорогу вчителя. Що стало безпосереднім поштовхом, який спонукав вас зробити такий вибір?
⠀
Це, напевно, потреба завжди бачити допитливі дитячі очі, оця невгамовна жага знань… Наших дітей до початку навчання у ліцеї можна порівняти з чистими аркушами, де можна залишити свій відбиток, свій слід. І цим слідом будуть ті знання, які вони здобувають під час моїх уроків.
⠀
Знаєте, наукова діяльність – це також цікаво, але там багато рутини, а у школі наче постійний драйв, постійний рух і бажання щось творити, створювати та взаємодіяти разом. Діти надихають. Для мене це найбільша мотивація – не стояти на місці, постійний розвиток.
⠀
– Чи були у вас за понад 10 років вчительства якісь кумедні ситуації або учні, які особливо запам’яталися? Історії, які вас здивували, запам’яталися, врізалися в пам’ять?
⠀
Ну так, розкажу одну історію. Під час вивчення біології людини ми використовуємо муляж – скелет людини. Щоб не було нудно і щоб діти краще запам’ятали, що таке скелет, я його назвала Валєрою. І тепер, коли я кажу: «Я прийшла з Валєрою» або діти запитують: «Юліє Ігорівно, а де Валєра?» – це завжди море емоцій. Саме слово «Валєра» у них асоціюється лише з предметом біології.
⠀
Якщо зайти у якийсь клас і запитати, хто такий Валєра, діти кажуть: «Скелет», значить, Юлія Ігорівна навчала цей клас. Це і кумедно, і така моя своєрідна педагогічна родзинка.
⠀
– А хто такий Валєра? Ви його любили чи, навпаки, ненавиділи?
⠀
Валєра – це кумедний персонаж з мультфільму «Тачки». Не знаю чому, але, можливо, я, як мама, надивилася мультфільмів. Мені дуже сподобалося українське озвучення і той Валєра. Діти часто запитують: «Як звати цього скелета?». Моя відповідь була: Валєра. І так шкільний скелет отримав ім’я і здобув свою популярність серед дітей.
⠀
– Що важливо, щоб бути добрим учителем? Це професія, покликання, випадковий вибір? Що, на вашу думку, найважливіше?
⠀
Бути вчителем – це «тримати руку на пульсі», бути такою веселкою, де кожен колір – це певний настрій учителя. Треба вміти дуже швидко перелаштовуватися, реагувати на різні ситуації.
⠀
Найперше, у вчителя має бути розуміння дітей і любов до них. Без любові до дітей учительська професія фактично десь на 50 відсотків перекреслюється.
⠀
Хоча, звичайно, і фаховість також має бути – це вже другий складник, другий пазлик.
⠀
І ще плюс віра в те, що я роблю. Все це відбивається і на результативності дітей та вчителя.
⠀
Але все має бути з любов’ю. Все, що робиться з любов’ю, завжди виходить найкраще.
⠀
– Ви готуєте переможців олімпіад. Що тут найважливіше? Знайти свого учня, бажання самого учня чи батьків? Готовність учителя пожертвувати своїм вільним часом?
⠀
Коли готуємося до олімпіад, найперше – це бажання учня. Коли учень підходить і каже: «Юліє Ігорівно, я хочу взяти участь в олімпіаді», – це вогник, який загоряється в очах дитини, відбивається і в моїх.
⠀
Звичайно, своїм часом я жертвую, але це ніколи не викликає відчуття, що в мене вкрали мій час. Це про МОЖЛИВІСТЬ. Це час, який перетворюється на можливість запалити дитину, продемонструвати свою віру у неї, її сили і показати їй: так, у тебе є цей рівень, ти не гірша за інших учнів, адже часто діти себе недооцінюють.
⠀
– А чого діти вчать вас?
⠀
Реагувати на різні ситуації. Наші діти досить сучасні, у них формуються нові взаємовідносини. Наше виховання 20 років тому було дещо іншим. У сучасних дітей є свобода думки. Це вміння сказати: «Я не хочу», сказати своє «НІ», і це нормально – мати відвагу висловити свою позицію.
⠀
Це, напевно, найбільше, чого можна повчитися у сучасних дітей – не обмежувати свою думку лише якимись визначеними стандартами.
⠀
Дитина на початку навчального року може сказати: «Я вважаю, що біологія не потрібна». Це її особиста думка, яку я сприймаю. Але вже після кількох уроків ця думка може почати змінюватися, треба підібрати правильний ключ, як у випадку зі скелетом Валєрою. Але важливо не пригнічувати дитину і прийняти це «ні»: можливо, воно потребує більшого обґрунтування, щоб перетворитися на «так» або ж залишиться незмінним.
⠀
– Яке ваше особисте вчительське гасло?
⠀
Це п’ять «Н»: «Не ний – нема нічого неможливого». Світ мінливий, світ змінюється, ми стикаємося з викликами. Але я завжди кажу собі як учителю: головне – не здаватися. Тому: «Не ний – нема нічого неможливого». Оце і є мої п’ять «Н».
⠀
– А які теми на уроках біології вам найбільше подобається пояснювати?
⠀
Моя улюблена – усе, що стосується генетики. Я за спеціальністю генетик. Мені подобається пояснювати те, що відбувається на генетичному рівні. Наприклад, що таке ПЛР-аналіз, що таке ДНК, чого воно стосується. Це мої найулюбленіші теми.
⠀
– А це збігається з інтересами учнів?
⠀
Збігається.
⠀
– Але це складна тема.
⠀
Так, складна. І це те, що неможливо показати на пальцях. Це потрібно вміти пояснити як фахівцю.
⠀
Під час своєї наукової діяльності я використовувала методики молекулярної генетики: ПЛР-аналізу, виділення ДНК, аналізу ДНК… Тому, маючи великий досвід роботи у науковій лабораторії, можу з дітьми поділитися практичним досвідом: наголосити на певних моментах, відповісти на уточнюючі запитання, поділитися досвідом та знаннями, як все це працює на молекулярно-клітинному рівні живих організмів.
⠀
У мене уроки ніколи не відбуваються як чиста теорія, бо вважаю біологію наукою ПРО життя та ДЛЯ життя. Важливо вміти наводити практичні приклади та сфери застосування біологічних знань. Особливо сьогодні, в час війни, роль генетики є дуже великою, наприклад, при ідентифікації особи людини шляхом аналізу ДНК. Або ж у час пандемії, спричиненої коронавірусом, використовували ПЛР-аналіз для швидкого виявлення збудника хвороби. Такий підхід «від теорії до практики» відкриває глибші знання та розуміння в учнів. Це коли складне представляємо як просту для розуміння інформацію, яку можна застосувати в житті.
⠀
– У вас є діти?
⠀
Син.
⠀
– Уже дорослий?
⠀
Шестикласник.
⠀
– Чи допомагає це краще розуміти дітей такого віку?
⠀
Думаю, що так. Коли твоя власна дитина приблизно такого віку, ти краще розумієш, чим вона живе, що їй цікаво, що може бути складним або незрозумілим. Але, звичайно, кожна дитина індивідуальна. Тому в роботі з учнями потрібно насамперед бачити дитину як особистість.
⠀
– Напередодні Дня вчителя що б ви хотіли побажати своїм колегам за фахом?
⠀
Усім бажаю найважливішого – сил, натхнення та внутрішнього світла, щоб щодня вистачало енергії не лише навчати, а й запалювати в дитячих очах цікавість до світу. Побільше наших маленьких «дофамінових моментів» – тих простих речей, заради яких хочеться усміхнутися навіть посеред робочого дня. Нехай у кожному робочому дні буде хоча б кілька моментів, коли ми думаємо: «Ось заради цього я люблю свою роботу». Тому бажаю кожному сил, тепла, здоров’я, віри в краще та мирного неба над Україною.
⠀
– Дуже дякуємо за розмову!
Коментарі